Порівняння частин метричних книг із стандартом 1724 р. спонукало дослідників до висновку, що священнослужителі не повністю дотримувалися встановленої формі креслення джерела та внесення потрібної інформації. Подібне порушення дослідники пояснюють тим, що частина інформації, яку необхідно було вносити за законом, не використовувалася кліриками у поодаль- шому документообігу. Така невідповідність також пояснюється використанням метричних книг цього періоду для отримання показників істотного руху населення та виконанням ролі статистико-демо- графічного та культового джерела.

Суттєвий вплив на розвиток та вдосконалення системи метрикації зробили чисельні укази Синоду, які вимагали дотримання правил щодо ведення метричних книг. У 1763 р. радник академічної канцелярії Тауберт отримав від історика А. Шлецера деякі зауваження з приводу ведення метричних книг. Той зробив про це «формальное представление», і вже 11 лютого 1764 р. надійшло найвище затвердження двох зразкових таблиць, спроектованих А. Шлецером, для внесення у них відповідних статистичних даних [6].

29 лютого 1764 р. Сенатом було прийнято указ про складання священиками при церквах відомостей та генеральних табелів про народжених, померлих та одружених, а також про подання їх до Святішого Синоду. Причому такі ж документи повинні були вести й іноземні поселенці. Цей указ чітко зазначав необхідну інформацію, яка повинна була міститися у метриках про померлих: «... вести подробныя табели о умерших в каждом месяце людях, кольких лет был, и от какой именно болезни умер.». Указ містив форму, яку повинні були надсилати священики, із зазначенням кількості народжених (мертвонароджених, позашлюбних та підкидьків), померлих, одружених (холостих із дівицями, вдівців з дівицями, вдівців із вдовами). Форма щодо померлих містила віковий розподіл, об'єднаний у 5-річні інтервали, із зазначенням кількості померлих від окремих хвороб [7]. Зі свого боку, Сенат 10 лютого 1782 р. опублікував указ про подання йому щорічно зі всіх губернських правлінь відомостей про народжених, померлих і одружених.

Синодський указ від 5 серпня 1775 р. «О мерах к отвращению незаконного сочетания браков» встановлював необхідним сповіщання священика приходу про бажання взяти шлюб. У випадку, коли за всіма трьома сповіщаннями перешкод для укладання шлюбу як з боку народу та рідні молодят, так і з боку священика не було виявлено, священику належало, перш за все, вписати у свої метричні зошити імена, прізвища та вік одружених, із зазначенням числа, місяця й року вінчання та трьох публікацій про шлюб. Свідкам належало засвідчити, що ніяких перешкод до шлюбу немає. Після цього цей шлюб негайно й повінчати, таким чином, здійснюючи обручення та вінчання одночасно, а не в різний час [8]. Цей указ, окрім визначення порушень при укладання шлюбів, зазначав перелік необхідної інформації, яку священики повинні були заносити до другої частини метричної книги. Також в указі йшла мова про розсилку метричних книг священикам, які по закінченню кожного року віддавали їх туди, звідки їх отримували, а також зберігали з тим, щоб записи у метричній книзі визнавалися достовірними довідками про шлюб.

Важливим для розвитку метричних книг був також указ від 23 листопада 1779 р. «Об исправном содержании метрических книг во всех приходских церквах», який повторив норму ведення метричних книг у двох екземплярах та обов'язкову наявність метричних книг як у приходах, так й у консисторіях: «... и оныя тетради, по прошествии каждого года, в первых месяцах неупустительно чрез Духовные Правления, за рукоприкладством священно и церковнослужителей, собирать в Консистории и содержать, разделяя по городам с уездами, каждый год в особом переплете, а таковыя ж заручные и при церквах в ризнице оставляя, хранить, чтоб во всегдашнее время, когда о чем востребуются справки, без всякого сомнения на оных основании полагать было можно, в чем всех священно и церковнослужителей обязать подписками, а сверх того над ними, дабы никем ничего упущено не было, и Благочинным, при осмотре церквей, те книги свидетельствовать.» [9]. У цей період закладалися перші основи системи перевірки метричних книг благочинними церков, які з 1779 р. повинні були «...строго рассматривать все статьи метрических книг за каждую половину года...» [10].

Систематичний збір і публікація даних щодо народжених, одружених та померлих у загально- російському масштабі почалися на підставі указу Синоду від 29 березня 1794 р. «О присылке метрических экстрактов в Синод из всех Епархий о рождающихся, браком сочетавшихся и о умерших» [11]. Ці відомості повинні були доставлятися до Синоду щорічно. Саме з 60- 80-х рр. XVIII ст. записи у відомостях церковного обліку про природний рух населення почали набувати стандартного характеру - вони містили відомості про кількість народжень, смертей і шлюбів по приходах. Особливо наголошувалися причина смерті і вік померлого, імена свідків при одруженнях і восприємників - при хрещеннях. Існувала також окрема графа для зазначення віросповідання.

Зазначені укази вимагали від священиків ведення двох екземплярів метричних книг, які в подальшому отримали назву приходського (метрична книга, яка писалася та зберігалася у церкві) та консисторського (копії метричних книг, які відправляли до Консисторії, де вони за приходами та повітами брошурувалися в один фоліант). Згідно із законом, Синодським указом від 17 травня 1802 р. «О содержании в предписанном порядке метрических книг», метричні книги повинні були надсилатися до Консисторії, і