З цією вимогою розпочався так званий «діловодний парадокс» метрик, адже суть указу зводилася до того, щоб консисторському указу надати статус оригінального документа, а приходському - його списку.

Сенатським указом від 25 серпня 1802 р. з метою запобігання порушень в веденні метричних книг зазначалося: «Для вернейшаго впред исчисления народа, повелеваем: в то же время, как приходские священники подают в своему Начальству ведомости о брачившихся, вновь рожденных и умерших, таковыя же доставлять градской и сельской Полиции, куда следует; и по истечении каж- даго года сверять оныя с консисторськими.» [13].

Після Синодського указу від 5 березня 1803 р. «О выдаче из Консисторий, по требованиям Присутственных мест, выписок и свидетельств из метрических книг о рождении, бракосочетании и о умерших» дозволялося видавати з Консисторії свідоцтва та виписки з метричних книг про народження, одруження та смерть, не інакше як за вимогою присутственних місць, де вони необхідні для проведення справ. Приватним особам видача подібних довідок заборонялася [14].

Дозвіл на отримання виписок та свідоцтв з метричних книг надавав Сенатський указ від 7 лютого 1838 р. «О ведении метрических книг по новым формам», в якому зазначалося: «... для точнейших удостоверений предоставить желающим получать от священников с причтом метрические свидетельства немедленно по учинении записи. Свидетельства сии должны быть не иное что, как выпись слово в слово известной статьи метрической книги без всякой перемены и упущения. Свидетельства сии должны быть подписаны всеми находящимися на лице членами причта и утверждены церковною печатью», однак в указі наголошувалося, що «таковыя свидетельства не могут заменять Консисторского метриического свидетельства, а должны служить токмо предохранительным и вспомогательным документом; полную же силу могут получить тогда, когда будут представлены в Консисторию и утверждены ея подписью в том, что они оказались верными с метрическою книгою, хранящеюся в Консистории» [15].

У 1805 р. Святіший Синод виявив, що при укладанні шлюбів між особами нерівного соціального стану подібні шлюби не вносяться до метричних книг, з метою уникнути нарікань від родичів та сорому. Подібний стан речей нерідко призводив до неприємностей, пов'язаних із визнанням дітей, які народжувалися від таких шлюбів. Саме тому Синод вимагав від священно- та церковнослужителів при здійсненні подібних шлюбів внесення їх у той же час до метричної книги [16].

У 1806 р. на законодавчому рівні були введені типографські бланки метричних книг (спочатку для консисторських екземплярів), які щорічно замовлялися священнослужителями через своїх благочинних у Консисторіях. Подібне нововведення виключало можливість перекривлення формуляру метричної книги [17]. Але треба зазначити, що на практиці ручна форма креслення приходських екземплярів існувала довгий час.

Синодський указ від 22 лютого 1812 р. «Подтверждение о ведении метрических и обыскных книг в надлежащем порядке, и о доставлении из оных, по требованиям Присутственных мест, справок из самых Духовных Консисторий» вимагав зробити підтвердження судовим місцям, щоб вони у випадку довідок про шлюб не упускали приймати шлюбні обшуки, які здійснюються при укладанні шлюбів у церквах, які можуть служити документами, коли виявиться недолік у метричних книгах, а також підтвердити священно- та церковнослужителям, щоб як метричні, так і обшукові книги утримувалися у належному порядку [18], та указ від 15 квітня 1824 р. «Об исправном ведении метрических книг» [19] наголошував видавати укази про нагляд за веденням метричних книг зі всією точністю, яку вимагали попередні укази. Цими указами підтверджувалася необхідність правильного ведення метричних книг та вдосконалення системи метрикації. Сенатські укази від 1822 та 1823 рр. потребували досконалого ведення метричних книг та видання довідок з метрик із зазначенням необхідних обставин та видання їх із самих Консисторій.

Указ Синоду від 28 лютого 1831 р. уточнював форми метричних книг, назви окремих граф, уводив роздільну нумерацію за статтю народжених, указував імена та прізвища матері немовляти, прописом почали зазначати дату події. Оновлена форма метричних книг була затверджена через сім років після того - 22 листопада 1837 р. указом Синоду від 7 лютого 1838 р. «О ведении метрических книг по новым формам» [20]. Згідно з вимогами указу додавалися графи для підтвердження подій церковнослужителями та свідками: «... родителям и восприемникам кре- щаемых младенцев, а также брачившихся, с поручителями, предоставлять буде пожелают, самолично свидетельствовать в церквах верность касающихся до них метрических показаний.»; до частини про померлих додавалася колонка із зазначенням імені священика, який здійснював обряд. Крім того, в указі підкреслювалася значущість метричних книг для уряду: «...метрические книги, как важные акты всех состояний, ведены были в исправности...» [21].

Указом Святішого Синоду від 23 грудня 1889 р. підкреслювалося світське, загальнодержавне значення метричних книг «со введением закона о всесословной воинской повинности», оскільки «призыв к исполнению оной совершается на основании так называемых посемейных списков, составляемых и проверяемых по метрическим книгам» [22].

Остання чверть XVIII - початок XIX в. - період якісної еволюції джерела. Уведений у 1838 р. формуляр метричних книг проіснував усю подальшу історію метрик. Таким чином, метричні книги мали відносно статичний формуляр, який було укладено у 20-ті р. XVIII ст. і який витримав єдину суттєву зміну у 30-х р. ХІХ