Але британські мислителі виявляли інтерес до історії всього людства, бо вважали, що суспільні зміни неможливо простежити на прикладі одного народу. Її вивчення дозволяє визначити місце вітчизняної історії в історії інших народів, що, з одного боку, може сприяти зросту патріотизму, а з іншого - допомагає позбутися уявлень про власну винятковість [28].

Об'єктом дослідження в роботах британських вчених традиційно залишалася політична історія, діяльність історичних особистостей - законодавців, правителів і т.п. Людські характери і вчинки, їхня мотивація та наслідки - ось що насамперед бачила перед собою просвітительська історіографія. Просвітителі були упевнені, що великі люди є суб'єктами історії, оскільки вони формують суспільну свідомість і виховують народ. Тому історичні знання розглядалися мислителями XVIII ст. як могутня зброя за владу й утвердження у суспільстві [29].

У вік Просвітництва починається процес становлення допоміжних історичних дисциплін - археології, джерелознавства, нумізматики. Своїм виникненням вони зобов' язані двом напрямкам у британській історичній науці - антиквари- зму й пірронізму, що зіграли істотну роль у становленні історії як науки. Антиквари заклали стійку тенденцію збирання класичних і середньовічних старожитностей. Їхня діяльність сприяла розвитку приватного колекціонування пам'яток матеріальної культури. Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. в Англії і Шотландії склалися великі приватні колекції античних і середньовічних джерел. Більшість з них згодом виявилися у власності британських університетів (колекції Г.Болея, Т.Арунделя, Д.Вудворта, Р.Сіболда та ін.) [30]. У процесі накопичення історичних знань виникли колективні форми антикварних пошуків. У 1707 р. у Лондоні утворилося Товариство антикварів, метою якого проголошувалося збереження національних стародавностей. На рубежі XVII-XVIII ст. при Оксфорді і Кембриджі відкрилися центри антикварного вивчення стародавньої історії, а також джерел до періоду норманського завоювання в Англії [31]. За підтримкою церкви вони видавали античні хроніки і документи, довідкові матеріали до університетських колекцій [32].

У середині XVIII ст. у британській провінції, у середовищі освіченого дворянства, почали виникати антикварні товариства, "клуби джентльменів", члени яких займалися вивченням па- м' яток історії та архітектури, проводили археологічні розкопки, складали історико-топогра- фічні описи. Їхня діяльність стимулювала розвиток польових археологічних досліджень, зростання інтересу до матеріальних джерел. Археологічні відкриття в Геркуланумі (1720 р.) і Помпеях (1748 р.) започаткували захоплення британської аристократії класичною археологією. У 1734 р. у Лондоні виникло Товариство дилетантів (аматорів мистецтв). На його кошти у II пол. XVIII ст. організовувалися експедиції і відрядження антикварів, архітекторів, художників у Грецію та Італію. Члени товариства видали малюнки стародавностей Афін, Іонічних островів, Італії, описали багато архітектурних пам'яток давньогрецького мистецтва [33]. Цінні джерела, що поповнили приватні художні колекції дилетантів, склали основу для археологічного вивчення пам'яток античності.

Істотний вплив на становлення британського джерелознавства зробив пірронізм (pyrrhonism), що одержав свою назву від імені давньогрецького філософа Піррона, засновника скептицизму. Першим британським пірроністом, що займався активною популяризацією цього напрямку, був доктор Джонсон. У 1751 р. він публікує статтю "Екскурсовод", присвячену розгляду проблеми вірогідності історичного знання. За Джонсоном, встановлення історичної правди повною мірою неможливо, і виходячи з цього, першорядною задачею історика є збір і класифікація історичних зведень, що потрапляють в його руки. Пір- роністи заклали основу критичного аналізу джерел. Послідовники цього напрямку у британській історіографії розробили систему по відбору історичних джерел. Уперше цю систему використав знаменитий британський історик А.Фергюсон у своїй праці "Історія розвитку і падіння римської республіки" (1783), яка містила перелік використовуваних джерел [34].

Завдяки старанням антикварів і пірроністів видаються узагальнюючі праці з археології і нумізматики: "Руїни Пальмири" Р.Вуда (1753), "Стародавності Афін" Р.Стюарта та Н.Реветта (1762-1794), "Стародавності Іонійських островів" (1769), а також "Опис палацу Діоклетіана у Спалато" К.Адама (1764), "Нумізматика" Е.Спанхейма, "Історія медалей" Ч.Патіна [35].

Таким чином, епоха Просвітництва зіграла важливу роль у становленні британської історичної науки. Вона сприяла секуляризації мислення і утвердженню раціоналізму у трактуванні явищ і подій. Британські просвітителі прагнули розкрити загальні закони історії, підійшли до ідеї цілісного причинно-наслідкового аналізу не тільки подій і факторів, але й окремих періодів історії. У цей період починається оформлення допоміжних історичних дисциплін, таких як археології, джерелознавства і нумізматики. Особливу роль у цьому процесі зіграли школи пір- ронізму та антикваризму, представники яких зібрали величезні колекції історичних джерел, розробили нові методи їхнього дослідження, організовували археологічні розкопки. Отже, епоха Просвітництва внесла значний вклад у розвиток історичної науки Великобританії на основі нових позитивних підходів і методів ведення досліджень.

Література

Gay P. The Enlightenment: In 2 vols. - N-Y., 1966. - Vol. 1. - P. 87.

Berlin I. Against the