УДК 94(569.4)«1948/1955»Магда Є.В.

ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ ІЗРАЇЛЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РОЗВИТКУ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 50-Х РОКІВ ХХ СТ.

У статті розглянуто історичні обставини, що зумовили появу в регіоні Близького Сходу Держави Ізраїль. Проаналізовано основні фактори дій найбільш впливових міжнародних гравців на той час, якими виступали США та СРСР. Викладено логіку початкового курсу державного розвитку Ізраїлю та відповідної реакції оточуючої його низки арабських країн.

Ключові слова: Ізраїль, друга половина 50-х рр. ХХ ст., Близький Схід, арабські країни, Радянський Союз, Сполучені Штати Америки.

В статье рассмотрены исторические обстоятельства, обусловившие появление в регионе Ближнего Востока Государства Израиль. Проанализированы основные факторы действий наиболее влиятельных международных игроков в то время, каковыми выступали США и СССР. Изложена логика начального курса государственного развития Израиля и соответствующей реакции окружавших его арабских стран.

Ключевые слова: Израиль, вторая половина 50-х гг. ХХ ст., Ближний Восток, арабские страны, Советский Союз, Соединенные Штаты Америки.

The article contains the analysis of historical circumstances that made possible of the appearance of the Israel State on the Middle East. The author analyses the main factors of performance of the biggest international players that were the USSR and USA on that time. The logic of the first steps of Israel and surrounding Arabic states has been displayed in the work.

Key words: Israel, second half 50th. XX item, the Near East, the Arabian countries, Soviet Union, the United States of America.Проблема утворення Держави Ізраїль та її розвитку зберігає свою актуальність протягом 60 років, адже близькосхідний регіон і надалі залишається гарячою точкою на карті світу.

Друга світова війна значною мірою змінила карту світу та розстановку сил у ньому. Посилення позицій Радянського Союзу і Сполучених Штатів потягнуло за собою зміну всієї структури міжнародних відносин. Вони стають біполярними, прагнення союзників великих держав заручитись їх підтримкою стає очевидним і неспростовним чинником розвитку ситуації в тогочасному світі.

Близький Схід не випадково стає об'єктом уваги провідних військово-політичних гравців. По-перше, цей регіон є місцем зосередження близько 80 % світових запасів нафти. По-друге, позиції Великої Британії і Франції, які домінували в регіоні після Першої світової війни, значно послабились. По-третє, постає проблема утворення єврейської держави, чому певною мірою сприяли жорстокі репресії проти європейських євреїв, здійснені гітлерівцями. Активна діяльність сіоністських організацій закінчилась значним збільшенням єврейського населення Палестини та усвідомленням англійською адміністрацією потреби співробітничати з міжнародною спільнотою в справі розв'язання палестинської проблеми.

Об'єктивно СРСР і США були зацікавлені у винесенні палестинського питання на розгляд

Організації Об'єднаних Націй. Позиції обох держав в цьому міжнародному органі були міцними, тому як радянській, так і американській делегаціям було вигідно розіграти карту створення єврейської держави. Варто відзначити, що стосунки Сполучених Штатів з Великою Британією і Францією бажали кращого, а лідерство Радянського Союзу в Східній Європі було беззаперечним.

Відмова Великої Британії від свого мандату на Палестину стала наочним підтвердженням краху світової колоніальної системи. Кожна з двох наддержав намагалась в цих умовах досягти своїх вигод. СРСР прагнув скористатись соціалістичними поглядами політиків, які стояли біля витоків Ізраїлю, а Сполучені Штати ставили на меті не лише заповнити вакуум сили в близькосхідному регіоні, але в умовах «холодної війни» намагались оточити СРСР системою військово-політичних союзів, орієнтованих на протистояння загрозі радянської експансії.

Витоки та ескалація близькосхідної кризи

Винесення палестинської проблеми на розгляд Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй мало створити умови для справедливого вирішення долі як палестинських арабів, так і єврейських репатріантів. 26 травня 1947 р. розпочала свою роботу спеціальна комісія ООН, до складу якої увійшли представники Канади, Чехословаччини, Гватемали, Нідерландів, Перу, Швеції, Уругваю. Всього комісія провела 36 засідань. «В числі рекомендацій, які були прийняті всіма членами комісії, були припинення мандату на Палестину і надання їй незалежності в максимально короткий термін, якому мав передувати перехідний період. Всі члени комісії висловились за збереження економічної єдності Палестини, яке розглядалось ними в якості необхідної умови існування і прогресу її народів [1]. Значною мірою справедливе розв'язання палестинської проблеми мало стати першим випробуванням для новоствореної Організації Об'єднаних Націй. Приклад Ліги Націй, яка не виправдала сподівань в якості миротворчого інструменту в міжвоєнній Європі, свідчив про необхідність створення реального інструменту прийняття рішень в умовах нових політичних реалій.

19 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН на своєму 128-му засіданні двома третинами голосів ухвалила резолюцію № 181 (ІІ), яка передбачала поступове утворення двонаціональної арабо-єврейської держави, яка мала бути пов'язана тісними політичними, економічними відносинами та спільним контролем над релігійними святинями світового значення. Варто зазначити, що це рішення стало можливим лише завдяки узгодженій позиції Радянського Союзу та Сполучених Штатів. Єврейська держава мала отримати 56 % території, на якій проживали 509780 арабів та 499020 євреїв. На 43 % території колишньої британської підмандатної території, де мала утворитись арабська держава

Палестина, проживали 749 тисяч арабів та 9,5 тисяч євреїв. Єрусалим мав «бути створений як окрема одиниця з особливим міжнародним режимом і буде управлятись Об'єднаними Націями» [2].

Це був досить прийнятний вихід з ситуації, що склалась після масової репатріації євреїв з Європи. Їх кількість на землях Палестини постійно зростала, але не створювала критичної маси