УДК 94(100):327.5(262.5)«1908/1909»Машевський О.П.

ПИТАННЯ ЧОРНОМОРСЬКИХ ПРОТОК

У ПОЛІТИЦІ АНТАНТИ В ПЕРІОД БОСНІЙСЬКОЇ КРИЗИ (1908-1909 РР.)

У статті досліджується фактор проток у міжсоюзницьких відносинах країн Антанти в період боснійської кризи. Автор значну увагу звернув на вплив проблеми Босфору та Дарданелл на перспективи подальшої взаємної інтеграції Росії, Франції та Великої Британії в межах цього альянсу.

Ключові слова: Чорноморські протоки, Антанта, Боснійська криза, взаємна інтеграція, Османська імперія, німецька дипломатія, англо-російські суперечності.

В статье исследуется фактор проливов в междусоюзнических отношениях стран Антанты в период боснийского кризиса. Автор обратил значительное внимание на влияние проблемы Босфора и Дарданелл на перспективы дальнейшей взаимной интеграции Росси, Франции и Великобритании в пределах этого альянса.

Ключевые слова: Черноморские проливы, Антанта, Боснийский кризис, взаимная интеграция, Османская империя, немецкая дипломатия, англо-российские противоречия.

In the article the Straits factor in interrelations of the Entente powers during the Bosnian crisis is examined. The author drew considerable attention to the impact of the problem of the Bosporus and Dardanelles on the prospects for further mutual integration of Russia, France and Great Britain in the framework of this alliance.

Key words: the Black Sea passages, Entente, the Bosnian crisis, mutual integration, Ottoman empire, German diplomacy, the English-Russian contradictions.На початку XX ст. відбулися важливі зміни у конфігурації європейських союзів, що мало визначальний вплив на розвиток міжнародних відносин. На противагу німецько-австро-угорсько- італійському Троїстому союзу, формувалася російсько- британсько-французька Антанта. Боротьба за контроль над, стратегічно розташованими протоками Босфор та Дарданелли, що з'єднують Чорне та Середземне моря, була одним з каталізаторів вищезгаданого процесу. У пропонованій статті робиться спроба дослідити вплив чинника Проток на міжсоюзницькі відносини держав Антанти в період одного з найбільших загострень міжнародних відносин напередодні першої світової війни - боснійської кризи.

Питання впливу фактору Чорноморських проток на міжнародні відносини початку XX ст. викликало значний інтерес дослідників. Сучасний український історик К. Русаков звернув увагу на політику Великої Британії, стосовно проблеми Проток, у 1892-1920 рр. [1]. Радянський вчений

Л. Нейман торкнувся значення цього питання для російсько-французьких відносин в період боснійської кризи [2]. Е. Адамов та І. Астафьєв намагались висвітлити значення цього чинника у політиці європейських держав [3]. Французький історик Н. Дасковісі та британський дослідник С. Філліпсон вважали, що проблема проток впливала на виникнення боснійської кризи ще й в тому сенсі, що зразком для міністра закордонних справ Австро-Угорщини барона Еренталя, який проголошенням у односторонньому порядку анексії Боснії та Герцеговини спричинив руйнацію Берлінського трактату 1878 р., були дії російського канцлера А. Горчакова у 1870 р., який, вирішуючи для Росії проблему скасування «нейтралізації Чорного моря», своїм циркуляром про відмову дотримуватись цієї однієї з ключових статей Паризького договору 1856 р. «розбив цей міжнародний договір» [4]. Дослідження як вітчизняної, так і закордонної історіографії свідчить, що ще не створено праці, де комплексно, без ідеологічних стереотипів вивчались би основні аспекти впливу суперечностей великих держав щодо проблеми Проток на функціонування Антанти та формування її подальшої політики. Тому, саме це завдання намагається вирішити автор даної статті.

Налагодження Росією відносин із своїм традиційним суперником, зокрема в питанні Чорноморських проток - Великою Британією, внаслідок двосторонньої угоди 1907 р. й, загалом, консолідація Антанти, спонукали російського міністра закордонних справ О. Ізвольського зробити чергову спробу змінити, на користь своєї країни, режим Босфору та Дарданелл. Цьому сприяла і співпраця Петербурга з Віднем, з часів укладення у 1897 р. угоди про розмежування інтересів двох держав на Балканах.

Внаслідок російсько-австро-угорських консультацій у квітні - серпні 1908 р. та переговорів між міністрами закордонних справ двох країн, відповідно О. Ізвольським та бароном Еренталем у Бухлау, 2-3 (15-16) вересня 1908 р., було досягнуто попередньої домовленості, що царський уряд не заперечуватиме проти анексії Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини, а віденський кабінет буде займати прихильну позицію у питанні перегляду на користь Росії режиму Чорноморських проток. Після того російський міністр отримав, як йому здавалось, позитивну відповідь на попереднє зондування позиції Німеччини та Італії під час зустрічі з керівниками зовнішньополітичних відомств цих країн В. Шьоном та Т. Тіттоні у вересні 1908 р. Проаналізувавши можливе ставлення Відня, Берліна та Рима до можливих дій Росії, у питанні Проток, О. Ізвольський сподівався на успішні переговори, стосовно цього, зі своїми найближчими союзниками по Антанті - Францією та Великою Британією [5].

Боснійська криза й одне з її ключових питань - проблема Чорноморських проток - були перевіркою на міцність та дієздатність російсько- французького союзу. Адже, як відомо, для Петербурга одним із мотивів налагодження союзницьких відносин з Парижем на початку 90-х рр. ХІХ ст. було сподівання забезпечити, з його допомогою, посилення своїх позицій у «східному питанні», щоб у перспективі домогтися вирішення суперечностей навколо Босфору та Дарданелл на свою користь. О. Ізвольський мав надію, що найближчий партнер не лише поставиться з розумінням до його ініціатив щодо Проток, але і вплине, у позитивному сенсі, й на Форін Офіс, зважаючи на те, що, з часу укладення британсько-французької' Антанти 1904 р., до думки своєї нової союзниці уважно дослухались у Лондоні.

Саме в той час, коли О. Ізвольський 4 жовтня 1908 р. під'їжджав до Парижа,