Німецький посол у Лондоні граф Меттерніх у своєму листі канцлеру князю Бюлову в кінці жовтня 1908 р. досить влучно писав, що «ставлення англійського уряду до питання Проток можна резюмувати стисло таким чином: він був схильний, щоб демонструвати на догоду Росії припинення попереднього спротиву відкриттю Проток. Однак, він боїться втратити дружбу Туреччини та підтримку громадськості, якщо поступиться в питанні Проток» [29].

Варто зауважити, що позиція лондонського кабінету щодо перегляду на користь Росії режиму Чорноморських проток визначалася не лише її відносинами з Портою, впливом британської громадської думки та небажанням мати ще одного конкурента у своїй середземноморській політиці. Як писав німецький посол у Лондоні, «Росія, витіснена від незамерзаючої гавані на Далекому Сході війною з Японією та блокована від виходу до Перської затоки угодою з Англією», хотіла відкрити Протоки для своїх кораблів, оскільки це їй допомогло б відновити втрачені далекосхідні позиції. Згадані обставини враховували у Лондоні й тому змушені були зважати й на цілком прогнозовану негативну реакцію на це союзного до себе Токіо. Британський уряд передбачав, що «Японія не боялася російського флоту, базованого в оточеному льодом Владивостоці, оскільки могла його знищити, перш ніж він достатньо зміцнився б. Російський флот у Балтійському морі не становив для неї небезпеки, зважаючи на відстань. Однак, відкриття (для російських кораблів - авт.) Дарданелл і Суецу створило б безпосередню серйозну загрозу для Японії» [30].

Зважаючи на вищезгадані фактори, Е. Грей зрештою виробив не надто обтяжливу для британської дипломатії компромісну позицію стосовно проблеми Проток. 14 жовтня 1908 р. він передав О. Ізвольському офіційну ноту, у якій наголошувалось, що «деяке відкриття Проток є доцільним й, зважаючи на це, уряд її величності не може відмовитись обговорювати це питання. Щоправда, досить відчутно, що громадська думка (Великої Британії - авт.) не може прийняти односторонню домовленість, яка дала б чорноморським державам можливість використання Чорного моря, під час війни, як недоторканої гавані з якої їх крейсери могли, у будь-який момент виходити, щоб займатися руйнуванням торгівлі інших держав й потім повертатись туди, щоб заховатися від переслідування. «Тому, - як наполягав Е. Грей, - будь-яка домовленість... повинна мати елемент взаємності, зокрема, дозвіл у воєнний час кораблям всіх держав проходити через Протоки. Уряд її величності також, вважає необхідним отримання попередньої згоди Туреччини щодо цього питання, задля того, щоб вона не могла сприймати все це як загрозу її інтересам» [31].

15 жовтня 1908 р. Е. Грей надіслав О. Ізволь- ському особистого листа, в якому пояснював мотиви своєї відмови задовольнити його прагнення щодо Проток та намагався пом'якшити враження від неї. Він писав: «Я бажаю досягнення такої угоди, яка б відкрила Протоки на умовах прийнятних для прибережних чорноморських держав... й, в той же час, не поставила б у невигідне становище Туреччину» [32].

Враховуючи побажання Е. Грея, О. Ізвольський склав новий проект зміни режиму Проток, який передбачав дозвіл військовим кораблям причорноморських держав проходити через Протоки як у мирний, так і у військовий час. Кораблі інших держав отримували це право лише під час їх війни з прибережними державами. Переговори про схвалення цього документу повинні були вестися поза межами майбутньої конференції між царським урядом та Портою. Е. Грей пообіцяв, що не буде заперечувати проти таких дій О. Ізвольського й все буде залежати від переговорів Росії з Османською імперією [33].

За свідченням німецького посла в Лондоні графа Меттерніха, оскільки британська громадськість була переконана, що під час візиту О. Ізвольського лондонському кабінету вдалося втримати російського міністра у фарватері британської політики, то місцева преса «безмежно раділа з причини зміцнення нової Троїстої Антанти» й з того, що «Ізвольський перед всім світом демонстрував, що він йде в ногу з Англією». Це, звичайно, не могло не викликати занепокоєння німецької дипломатії, яка відповідно розмірковувала над тим, як протидіяти небезпечним для себе тенденціям. Задля цього, на думку графа Меттерніха, берлінський кабінет повинен був використати російсько-британські суперечності щодо Босфору та Дарданелл. Він був переконаний, що Лондон та Петербург лише робили вигляд, що знайшли порозуміння, й О. Ізвольський лише тому, що не мав іншого вибору, погодився «на запропоновану англійцями формулу: ми (Велика Британія - авт.) даємо згоду, якщо ви домовляєтесь з Туреччиною». Німецький посол у Лондоні передбачав, що О. Ізвольський мав ще й обіцянку британської підтримки у Константинополі задля прийняття там вигідної для Росії угоди з Проток». Однак, граф Меттерніх був переконаний, що «Грей не буде тиснути з цією метою на Туреччину, оскільки надто цінує її дружбу й не готовий пожертвувати нею навіть заради російської прихильності» [34].

Подальше загострення боснійської кризи внаслідок стрімкого зростання напруженості між Австро-Угорщиною, яку беззастережно підтримувала Німеччина та Сербією, за якою стояла Росія, тимчасово зняло питання Проток з порядку денного світової політики. Росія, яка не була готовою до війни з центральними державами та не отримала достатньої підтримки від своїх партнерів по Антанті? змушена була прийняти так званий, німецький ультиматум від 22 березня 1909 р. й визнати анексію Віднем Боснії та Герцеговини. Залишившись без російської підтримки до цього ж публічного приниження змушена була вдатися