у Бердянському повітах) мали пайовий капітал, розмір якого перевищував 20 тис. руб. Взагалі розмір пайового капіталу залежав від строку роботи товариства та кількості його членів. Усього на 1 січня 1887 р. членами тридцяти одного товариства були 14530 домогосподарів, з них майже половина перебували у вказаних 8-ми товариствах. Найбільшими за числом членів були Рубанівське (1589 чол.) і Веселовське (1170) товариства Мелітопольського повіту, а найменшими - Ялтинське (49) та Астраханське (43) Бердянського повіту. Сумарний загальний обіг усіх товариств перевищував 6,5 млн руб. Позик протягом 1886 року було видано на суму 2143 тис. руб або по 147,5 руб на одного члена. Одночасно протягом року було повернуто 2312 тис. руб. Це свідчить про непогану кредитоспроможність членів кооперативів - відсоток неповернутих або прострочених позик був украй незначним [13].
Разом з тим до третини ощадно-позичкових товариств розвивалося неефективно, у них допускалося просте переписування боргових зобов' язань зі внесенням лише відсотків за позиками. Інколи з боку членів правління мали місце значні розтрати спільних коштів. Багато товариств до кінця XIX століття розпалося або існувало лише на папері. Це призвело до пошуку кращих форм організації дрібного кредиту. У 1895 р. було прийнято Положення про установи дрібного кредиту, яке передбачало відкриття поряд з ощадно-позичковими також кредитних товариств. Останні, окрім кредитних операцій, могли здійснювати посередництво при купівлі необхідних для ведення господарства їхніх членів предметів, а також при продажу виробленої ними продукції. Вони також могли надавати позики під заставу рухомого і нерухомого майна, у т. ч. строком від 1 до 5 років. Основний капітал кредитних товариств утворювався не з пайових внесків, а з довгострокових позик у Державному банку, відрахувань від прибутку тощо. Таким чином, за основу було взято ідеї не Шульце-Деліча, а Райфайзена. У червні 1904 р. було прийняте нове Положення, потім відбулася перша російська революція, проведена Столипінська реформа. З цього часу починається новий підйом у розвитку кредитної кооперації.
На початку 1907 року у Таврійській губернії діяло 44 ощадно-позичкових товариства з кількістю членів 38409 чоловік та 29 кредитних товариств з 24392 членами. Загальний обіг усіх ощадно-позичкових товариств перевищив 20 млн руб за рік, у т. ч. було видано позик на суму 5,5 млн руб та залучено внесків на 2 млн руб. Загальний обіг кредитних товариств перевищив 9 млн руб, у т. ч. видано позик майжг на 2 млн руб і залучено внесків на 1,5 млн руб, причому зростання внесків протягом 1906 року склало 25 %. Це свідчило про велику довіру населення до кредитних кооперативів [14].
Як бачимо, незважаючи на активне утворення кредитних товариств, у губернії продовжували діяти ощадно-позичкові товариства, переважаючи і кількісно, і якісно. Загальна статистика по імперії була іншою: на 1 січня 1911 року кредитних товариств налічувалося 4545 з 2380351 членом, тоді як ощадно-позичкових товариств було вдвічі менше: 2134 з 1066816 членами [15].
На початку ХХ століття у Таврійській губернії відкрились перші в Російській імперії спілки ощадно-позичкових і кредитних товариств. У січні 1902 р. почала роботу Бердянська спілка, а у жовтні 1903 р. - Мелітопольська. Головні завдання таких спілок полягали в уніфікації умов кредитування населення і ведення інших операцій у районі їх діяльності; організації спільних закупівель та продажу необхідного для членів товариств сільськогосподарського реманенту, машин, інших товарів; проведення ревізування фінансової діяльності товариств, які входили до спілки тощо. У районі діяльності спілок було встановлено єдиний позичковий відсоток - 8 % річних, тоді як у середньому по імперії ця цифра сягала 12 %. Було також визначено єдиний для усіх товариств відсоток за внесками - 5-6 %. Що стосується виконання посередницьких операцій, відомо, що тільки Мелітопольською спілкою у
році було придбано сільськогосподарських знарядь та інших предметів на 194,5 тис. руб, у
році - на 327,5 тис. руб. Завдяки договорам, що підписувались з постачальниками, ці товари для членів товариств закуповувалися з перших рук за цінами, що були на 4-5 % нижчими від тих, що існували у земських сільськогосподарських складах. Спілка надавала також замовлення на продукцію місцевих ремісників, чим сприяла їхньому розвиткові [16].
У роки Першої світової війни, незважаючи на низку об'єктивних труднощів, кредитна кооперація на Півдні України розвивалася не менш активно. Цьому значною мірою сприяла політика Державного банку, який відкривав кредитним та ощадно-позичковим товариствам широкі кредити для видачі позик під заставу хліба, а також дозволив річні відтермінування виплат за довоєнними зобов'язаннями. Товариства отримали можливість не вимагати впродовж першого року війни виплат від своїх членів, багато з яких були мобілізовані до діючої армії.
Через кредитні і ощадно-позичкові товариства здійснювалось постачання до армії продовольства та інших необхідних для фронту речей. У кампанію 1914-1915 рр. 22 товариства, розташовані у районі діяльності Севастопольського відділення Держбанку, продали для потреб армії понад 3 млн пудів зернових продуктів на 2885 тис. руб. У кампанію 1915-1916 рр. 28 товариств Таврійської губернії відправили 5691,4 тис. пудів на 5801 тис. руб [17].
Багато кредитних кооперативів за рахунок отриманого прибутку вели активну благодійну діяльність. Наприклад, Андріївське ощадно- позичкове товариство Бердянського повіту впорядкувало народну бібліотеку, закупивши книжок на 1,5 тис. руб, збудувало приміщення для школи та