УДК 94(100):94(5+6)"19"(5-15)

Бєлкін Ю.В., Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

Нові документи з історії близькосхідної проблеми

Вивчення документальних матеріалів дає можливість впевнитись у значущості близькосхідної проблеми. Найбільше значення мають нещодавно опубліковані збірки документів "Радянсько-ізраїльські відносини " та "Близькосхідний конфлікт ".

Studying documents gives a possibility to make sure of the Near East problem's importance. Recently published collections of documents "Soviet-Israel relations " and "Near East conflict" are ofgreat importance.На сучасному етапі розвитку історичної науки учені дістають можливість уточнити, а іноді і переосмислити наново історію найважливіших подій, які відбувалися в Радянському Союзі після закінчення Другої світової війни. Причина полягає у тому, що останнім часом стають доступними деякі, раніше строго засекречені, архівні фонди. До числа таких матеріалів, які містять цікаві і до недавнього часу невідомі факти, належать видані МЗС Росії спільно з МЗС Ізраїлю збірки документів, що стосуються періоду становлення держави Ізраїль [1] і близькосхідного конфлікту [2]. Видання, що раніше виходили в Радянському Союзі в 60-80-х роках, містять тільки тексти офіційних документів радянських інстанцій, що публікувалися в радянській пресі і відображають близькосхідний напрям зовнішньої політики СРСР [3]. Нові ж публікації вигідно відрізняються від попередніх тим, що вони висвітлюють зазначену проблему більш глибоко й різнобічно. Оскільки в сучасній науковій літературі вони не піддавалися аналізу, то автор даної статті й ставить своєю метою показати їх новизну й розкрити по-новому деякі аспекти відносин СРСР та Ізраїлю.

Як відомо, радянсько-ізраїльські відносини відрізнялись особливою складністю. Не дивлячись на те, що позиція СРСР в Організації Об'єднаних Націй зіграла вирішальну роль в утворенні держави Ізраїль, відносини між двома країнами неодноразово розривалися, тому холодність в дипломатичних стосунках не могла не позначитися на висвітленні близькосхідних подій в літературі того часу, висновки та оцінки нерідко набували різко ідеологізованого характеру. У нових збірках вперше правдиво показані відносини між Радянським Союзом і Ізраїлем у всій їх суперечності і неоднозначності.

Архівні документи є більш-менш реальною картиною протиборства на Близькому Сході СРСР і Великобританії. Особливий інтерес викликає процес формування близькосхідної політики Радянського Союзу від ставки на Ізраїль як на форпост радянської політики на Близькому Сході до посилення курсу протистояння.

Оцінюючи наслідки Другої світової війни, політики замислювалися про майбутнє. Зокрема, опубліковані документи свідчать, що в сіоністському русі спостерігалися симпатії до Росії. Давид Бен-Гуріон у бесіді з послом СРСР у Великобританії говорить, що після війни Росія буде однією з трьох держав, які визначатимуть долю нового світу [4].

Позиція СРСР з палестинської проблеми розроблялася у зв'язку з тим, як проходило її обговорення на всіх рівнях. 27 липня 1945 р. комісія по підготовці мирних договорів і післявоєнного устрою, яка діяла в рамках МЗС СРСР під головуванням заступника міністра закордонних справ М.М. Литвинова, направила Й.В. Сталіну, В.М. Молотову й іншим радянським керівникам записку під назвою "Палестинське питання". У ній простежується думка, яка свідчила, що радянські політичні аналітики усвідомлювали складнощі проблеми майбутнього державного ладу Палестини. Англійський уряд синхронно знаходився під впливом як арабських держав, так і світового єврейства, цьому ж впливу піддавався і уряд США. Таким чином, американський уряд знаходився стосовно Палестини майже в такому ж становищі, як і англійський. Рекомендації М.М. Литвинова містили також тезу, що СРСР, вільний від арабського і єврейського впливів, може виступити як неупереджений арбітр. Це давало б йому право зробити заявку про здійснення СРСР тимчасової опіки над Палестиною до радикальнішого вирішення проблеми. "У разі відхилення радянської пропозиції, - говорилось у записці, - само собою напрошується питання про передачу Палестини під колективну опіку трьох держав - СРСР, США і Англії. Колективно ці три держави зможуть ухвалювати потрібні рішення, не віддаючи тієї данини думкам і сподіванням арабського або єврейського населення, яку вважали б для себе обов'язковим окремо англійський і американський уряди" [5].

У Москві було вирішено діяти в Палестині не безпосередньо, а через створену недавно ООН. Так, в записці заступника завідувача близькосхідним відділом МЗС СРСР М.А. Максимова від 6 вересня 1946 року знаходимо рекомендації про необхідність добиватися припинення британського мандата, виводу англійських військ і створення "незалежної Палестини на демократичній основі" через ООН [6].

Окрім цього, в даній збірці містяться документи, які говорять про можливість створення в СРСР бази для діяльності Єврейського агентства, організацію виїзду з СРСР до Палестини єврейських громадян, долю арештованих в Радянському Союзі сіоністських діячів та ін. Як писав співробітник політичного департаменту правління Єврейського агентства для Палестини Е. Епштейн, сіоністські лідери сумнівалися у тому, що зможуть одержати від радянського уряду позитивну відповідь на поставлені питання [7].

В основі політики СРСР на Близькому Сході лежало прагнення забезпечити державні інтереси: утвердитись в даному регіоні, потіснити Великобританію і не дати можливості США скористатися її ослабленням. Це підтверджують опубліковані документи: "Злободенність і гострота палестинського питання виникла і існує тому, що, по багатьох передумовах, Палестина є вузлом англо-американських суперечностей на східному узбережжі Середземного моря..Сама Палестина знаходиться не тільки на британських імперських комунікаціях, але також і на радянських лініях морського зв' язку з різними портами нашої власної країни" [7]. У зв'язку з цим спроба забезпечити для