Тема взаємодії різних економічних і політичних течій з питань вироблення зовнішньополітичного курсу Росії в останній чверті ХІХ ст. знайшла відображення у дослідженнях останніх років. Заслуговує на увагу книга В.М.Хевроліної, присвячена взаємодії політики і влади [9]. Дослідниця розкрила не лише важливі моменти боротьби великого промислового капіталу за вироблення Росією власного політичного курсу, орієнтованого на розрив відносин з Німеччиною, встановлення гегемонії на Балканському півострові та союзних відносин з Францією, але й показала роль у цих процесах преси та громадської думки.

Отже, преса останньої чверті ХІХ ст. є одним із вагомих джерел з питань зовнішньої політики та формування громадської думки щодо зовнішньополітичного курсу держави. Метою даної статті є спроба дати відповідь на питання, в який же бік схилялася російська громадська думка з приводу російсько-болгарських відносин періоду політичної кризи 1887 р.

Внаслідок російсько-турецької війни 18771878 рр. на Балканському півострові виникла нова держава - Болгарія. На бажання "царя- визволителя" Олександра ІІ князем Болгарії 27 серпня 1879 р. було обрано Олександра Баттенбер- га. Визволивши Болгарію, Росія намагалася тримати її під своєю опікою, перетворити з політичної точки зору в свого васала, а з економічної - у свою колонію. Безперечною слухняністю болгари повинні були розраховуватися за кров, пролиту російськими солдатами. У Петербурзі сподівалися, що домогтися покори болгар буде легко: напіввар- вари не здібні керувати власною долею. Проте між цими варварами виявилося багато освічених людей. Свідченням тому стали Установчі збори в Тирново, де чекали побачити незграбних селюків, а в дійсності дві третини депутатів розмовляли французькою, а половина - французькою і німецькою мовами. Вони прагнули відігравати активну роль у житті визволеної батьківщини і не бажали бути лише знаряддям чужоземного впливу [10].

Олександр ІІІ ненавидів Баттенберга за самостійну політику та опір, який Болгарія чинила русифікації. Цар відкликав з болгарської армії російських офіцерів і повідомив, що нічого не зробить для Болгарії, доки там князюватиме Олександр. Вся Європа дивувалася поведінці російського уряду. Ще влітку 1878 р. Росія ледь не готова була воювати з Англією та Австрією лише тому, що Берлінський конгрес урізав кордони Болгарії. А в 1885 р., коли Болгарія відновила порушену справедливість, царська дипломатія поставилася до цього з непримиримою ворожнечею. Розширення Болгарії на південь, в бік Константинополя, уявлялося Олександру ІІІ і його оточенню втратою усякої змоги для Росії у майбутньому оволодіти Константинополем.

У 1886 р. Сербія скористалася дезорганізова- ністю болгарської армії і напала на Болгарію, але зазнала поразки, і лише втручання Австрії врятувало Сербію від певного розгрому. Здавалося б, що перемога нічого не дала Болгарії. Насправді ж великі держави і Туреччина визнали об'єднання Болгарії та Східної Румелії, а О. Баттенберга - правителем Болгарії та Румелії. Цього не визнавала лише Росія. Великий імперський монстр не міг примиритися з думкою, що він втрачає вплив на Балканах. Росія організувала заколот болгарських офіцерів, що здобули освіту в Росії. Вони позбавили влади Баттенберга.

У цей час на політичну арену Болгарії виступила нова ліберальна партія, очолювана Стамбу- ловим - головою Установчих зборів, котрі засідали тоді в Тирново. Його найближчий родич командував армією Румелії. Своїми енергійними діями Стамбулов домігся повернення Баттенбер- га, але той на вимогу Олександра ІІІ зрікся престолу. Влада перейшла до Стамбулова, який став регентом. З цього часу почалася його диктатура, що тривала вісім років і сприяла звеличенню Болгарії. Головною метою Стамбулова було досягнення повної незалежності країни як від російського впливу, так і від турецького. Він висунув гасло: "Болгарія для болгар".

Росія вороже сприйняла незалежну політику Болгарії. Майже вся преса Москви і Петербурга розгорнула кампанію проти болгарського уряду. Звернемо увагу на дві петербурзькі газети - "Новое время" та "Еженедельное обозрение". Ці популярні видання того часу відбивали настрої та уподобання (іноді вимоги) представників російських підприємницьких кіл.

Газету "Новое время" видавав О.Суворін, журналіст і підприємець водночас. Він реорганізував своє видання на зразкове капіталістичне підприємство і мав з нього неабиякі прибутки. На початку 1887 р., коли громадська думка Росії захлиналася від обурення щодо диктатури Стам- булова, газета з викликом писала: "Зіткнення між Росією та її суперниками на Балканському півострові призведе до таких змін в Європі, що буде потрібно принаймні десятиріччя для того, щоб знов усе могло прийти до порядку, котрий забезпечив би міцність європейського миру. Якщо в Болгарії переможе Росія, то Австро- Угорщина отримає удар, з яким не справиться ніколи. Коли Росія зазнає поразки, то вона не заспокоїться, доки не візьме реваншу" 11]. У наступних числах газета звинувачувала німецького канцлера Бісмарка в тому, що він підтримав Австро-Угорщину " в її суперечках з Росією на Балканах" [12].

Відразу впадає в очі, що російська газета навіть не припускала думки, що болгарський народ не бажає коритися Росії. "Новое время", як майже вся російська преса, звинувачувала у болгарських справах кого завгодно: і Бісмарка, і Австрію, тільки не саму Росію та ії брутальне втручання у внутрішні справи суверенної держави.

Трохи інший погляд на балканську