політику Росії висловлювала петербурзька газета "Еженедельное обозрение", котру видавав Д.Греве. Публікації у ній відбивали інтереси середніх підприємницьких верств населення. На початку 1887 р. газета писала: "Ми визволили Грецію, Румунію, Сербію, ми пролили ріки крові за Болгарію, а визволені народи один за одним відвертаються від своїх визволителів. Росії нема потреби піклуватися й упадати навколо слов'ян. Росія повинна покладатися лише на себе і працювати тільки для себе. Єдине слов' янство існує лише в уяві, насправді була й залишається споконвічна слов'янська ворожнеча. Спільна небезпека може пригорнути слов' ян до Росії, але тимчасово, поки ця небезпека триває" [13]. Цілком слушна думка. Але вже в наступних числах, коли в Європі напружується політичне становище в зв' язку з військовою тривогою січня 1887 р., газета, повертаючись у загальні лави російської преси, починає доводити необхідність втручання у болгарські справи, пише про неприємності, які начебто робить Біс- марк Росії у Болгарії [14].
А в Болгарії Стамбулов придушив кілька русофільських повстань, відправив до Європи спеціальну місію, котра б захищала при європейських дворах болгарську справу і водночас підшукувала претендента на болгарський престол. У Відні місія зустріла принца Фердинанда Кобурзького, по матері він був онуком Луї- Філіпа. Двадцятишестирічному принцові дуже кортіло грати якусь політичну роль. Водночас султан, незважаючи на підбурювання Росії, відмовився від збройного втручання у справи Болгарії і запропонував європейським державам обрати кандидата на болгарський престол. Стам- булов зі свого боку прискорив хід подій, і 7 липня 1887 р. Національні збори одностайно обрали принца Фердинанда болгарським правителем.
"Новое время" відгукнулося на ці події кількома статтями. "Коли софійські регенти, - писала газета, - "воцарінням" Фердинанда Кобурзь- кого бажають зробити нову неприємність Росії, то вони дуже помиляються. Нічого неприємного в цьому епізоді немає, а, навпаки, відвертий виклик створить передумову для енергійного втручання у болгарські події" [15]. Далі газета висловлювалася ще конкретніше: "Принц Кобурзький не має права грати в Болгарії жодної ролі до того часу, поки не буде обраний в князі з дозволу Росії" [16]. І знов відповідальність за події в Болгарії перекладалися на плечі князя Бісмарка. Його звинувачували в інтригах проти Росії [17]. Суворинська газета навіть погрожувала: "Порта і західні держави повинні домогтися вигнання принца з Болгарії, в іншому випадку Берлінський трактат буде оголошено таким, що втратив силу, і будуть вжиті заходи для відновлення Сан-Стефанської угоди" [17].
Уряд і цензура Росії дозволяли пресі і войовничі виступи, і критику на адресу зарубіжних урядових осіб, лише б тільки ця критика не торкалася російського уряду. "Новое время" надрукувало велику статтю, де на зло Берліну йшлося про мобілізацію французького армійського корпусу і між іншим підкреслювалося: "Коли Берлін не допоможе нам в Болгарії реально, то його удавана "підтримка" - спритно зіграна політична комедія, яка має на меті заважати нам визволитися від зобов'язань Берлінського трактату" [18]. Думку про Бісмарка як причину поразки Росії у Болгарії поділяло і "Еженедельное обозрение". Газета з обуренням писала про події у Болгарії і доходила висновку: "Головний винуватець навали принца Кобурзького - князь Біс- марк" [19].
Тон газетних статей липня-серпня 1887 р. загалом був войовничим. У Петербурзі помилково вважали, що Англія вороже настроєна проти князя Фердинанда, але насправді Англія, Австрія та Італія були зацікавлені в зміцненні на Балканах держави, ворожої Росії. У вересні 1887 р. про підтримку Болгарії цими країнами стало відомо в Петербурзі. Відчуваючи, куди вітер дме, О.Суворін згорнув антиболгарську кампанію і обмежився лише заявою: "Швидкого розв'язання болгарської проблеми чекати нема чого". І вже до кінця року жодних погроз не друкувалося. Лише двічі газета писала, що Росії краще "стояти осторонь болгарських справ".
Газета "Еженедельное обозрение" у вересні теж знизила тон, але не припинила пошуків ворогів Росії. "Князю Бісмарку давно хочеться втягнути Росію у Болгарське болото, щоб тим розв'язати руки на Заході. Болгарську комаху Росія завжди встигне роздавити, небезпечніше, несвоєчасно погнавшись за набридливим пискуном, потрапити в пастку берлінського змія- спокусника" [20]. Визнання принца Кобурзького правителем Болгарії газета вважала "образливим для Росії". Наприкінці року, коли становище принца змінилося, "Еженедельное обозрение", роблячи хорошу міну при поганій грі, писала: "Принц Фердинанд і так недовго протримається, до того ж, ця дрібна пташка не має важливого значення для Росії. Болгарія від нас нікуди не подінеться" [21].
Ця теза відбиває громадську думку Росії того періоду. Майже вся російська преса одностайно виступила проти незалежної політики Болгарії, хоча було кілька видань, які наголошували на необхідності займатися внутрішніми російськими справами, а не лізти у зовнішні авантюри. Але паростки здорового глузду тонули в потоці шовінізму і невігластва.
Постає питання: чому підцензурній пресі дозволялося ганьбити як канцлера Німеччини, з якою Росія була пов'язана політичними та економічними угодами, так і дружню, щойно визволену з-під турецького ярма Болгарію? По-перше, Олександр ІІІ ненавидів князів Бісмарка і Фердинанда, а російська преса запопадливо підтримувала настрої царя. По-друге, російський уряд був зацікавлений у тому, щоб відповідальність за дипломатичні невдачі перекладалася б на пле-
Література
Аноним. Свобода печати в России // Самодержавие и печать. - СПб.: Тип. А.Суворина, 1906. - С. 25.
Глинский Б.Б. Суворин А.С. - СПб.: Тип. А.Суворина, 1912. - 110