Роздумуючи над причинами цієї активності та над латентністю її наслідків, ми все більше утверджувалися на думці, що у ці слова, в яких, на перший погляд, більше пропагандистської патетики, ніж реальності, насправді ж закладався глибокий політичний зміст, який мав неабияке значення для партії влади. На нашу думку, цими словами партійного лідера призводився у дію механізм посилення контролю з боку широких верств трудящих не лише над профспілковими функціонерами, але й над партійним і господарським апаратом. Спробуємо навести відповідну аргументацію.

Висуваючи цю гіпотезу, ми виходимо з того, що апаратні працівники різних рівнів і різного підпорядкування та рядові трудівники мали різні інтереси, які найбільше не збігалися на стадії виробництва матеріальних благ. Перші повинні були докладати максимум зусиль для того, щоб при мінімальній оплаті була максимальна віддача з боку трудящих. Другі - навпаки, намагались продати свою робочу силу якнайдорожче.

За цих обставин навіть ілюзорне допущення трудящих до управління змушувало апаратних працівників діяти з огляду на численний позаштатний актив, який вже первісно мав упереджений погляд на характер його діяльності. Причин цієї упередженості багато. Очевидно, що, крім соціального та психологічного факторів, не останню роль відігравав матеріальний, що включав і певні пільги, якими користувались партійні, профспілкові та господарські функціонери і яких були позбавлені рядові трудівники.

Це означає, що, розглядаючи проблему розширення громадських засад у діяльності професійних спілок, ми концептуально виходимо з того, що вони виступали специфічною формою активізації участі трудящих в управлінні соціальними і виробничими процесами. Останню ж автор розглядає як одну з форм контролю за діяльністю відповідальних працівників різного рангу. Вища партійна влада теж не заперечувала, хоча й не афішувала прямого взаємозв'язку між участю трудівників в управлінні виробництвом і контролем за діяльністю адміністрації. Груднева (1957 р.) постанова ЦК КПРС - яскраве тому свідчення. "Величезну роль у справі залучення робітників до участі в управлінні виробництвом відіграють професійні спілки, - зазначається в ній, - через які робітничий клас здійснює свій контроль за діяльністю господарських керівників (виділено нами. - В.Д.), які управляють виробництвом на основі принципу єдиноначальності" [7]. Є всі підстави стверджувати, що в умовах цілковитої взаємообумов- леності інтересів партійних, профспілкових органів з адміністрацією підприємств у сферу робітничого контролю потрапляло не лише керівництво виробництва. Участь робітників в управлінні виробничими справами ставила під контроль усі названі ланки, у тому числі й партійний апарат.

У зв'язку з цим слід згадати, що в період "відлиги" ініціювання розширення громадських засад у діяльності профспілок - це далеко не перша спроба штучної стимуляції тотального контролю через управлінську діяльність трудівників. На її зорі, наприклад, виникла ідея перетворення виробничих нарад у постійно діючі із залученням широкого кола робітників і службо - вців, участь яких у цьому процесі була абсолютно безпідставною з точки зору управлінської логіки та техніко-економічної доцільності. Тому ефективність діяльності ПДВН могла мати місце лише в контролюючому та пропагандистському аспектах. Керівники дільниць, цехів і навіть підприємств змушені були діяти з огляду на активістів і, таким чином, підпорядковуватись тим змінам, що проходили в період десталінізації.

На завершальному етапі "відлиги", коли управлінська та економічна шараханина породила ілюзію економічного та політичного чуда у вигляді комунізму, який не мав навіть щонайменших шансів на реалізацію, створилась пряма загроза для існування всієї панівної системи. Тому в партії влади знову виникла необхідність утримання в заданих рамках когорти управлінців різних рівнів, а також чисельного партійного та профспілкового апарату. Отже, суть питання, з нашої точки зору, полягає не в необхідності скорочення кількості апаратних працівників профспілок, як на цьому наголошував М.С.Хрущов на ХХІІ з'їзді КПРС (врешті, яка справа партії, як саме ця громадська організація витрачає свої кошти), а в необхідності посилення контролю над ними. Загроза скорочення апаратних працівників - це лише засіб утримання їх в межах прокрустового ложа комуністичних ідеалів.

З огляду на цю обставину новизна ідеї розширення громадських засад у профспілках виглядає більш ніж сумнівною. Тоталітарна система постійно використовувала її в критичні моменти своєї історії, хоча й з різними варіаціями в термінології. Для підтвердження аналогії наведемо цитату з пропагандистської брошури 1930 р., видання за авторством нікому зараз невідомого Г.Тертерова, яка вийшла під назвою "Чому ми чистимо профапарат", у рубриці (звернемо особливу увагу на її назву) "Бібліотека профспілкового активіста". Лейтмотивом цього видання без щонайменшої аргументації є заклик: "Беріть участь у чистці профапарату". Найважливішими умовами перебігу чистки, - пише вищеназваний автор, - є участь у ній найширших робітничих мас, мобілізація люті мас (виділено нами. - В.Д.) з хибами профапарату" [8].

Звичайно, 30 років поспіль зазвучали вже інші формулювання, обставлені необхідністю участі трудящих в управлінні. Тут, звичайно, вже відсутній заклик до необхідності "мобілізації люті мас", але вся фабула і зміст заклику залишаються незмінними. У 1961 р. у критичний момент влада знову апелює до профспілкового активу. Але чому саме в 1961 р.?

Спробуємо дати відповідь на це далеко не риторичне запитання. На нашу думку, розгадка криється