в тому, що саме в цей час досяг свого апогею прихований конфлікт між вищим партій- ним керівництвом і партійними функціонерами на місцях, які й без того піддавались безпідставній критиці за зрив "грандіозних накреслень". Ситуація особливо загострилась з прийняттям Програми і Статуту КПРС. "Склад ЦК компартій союзних республік, райкомів, обкомів оновлюється не менш ніж на третину на кожних чергових виборах; склад окружкомів, міськкомів і райкомів партії, парткомів чи бюро первинних партійних організацій - наполовину. Секретарі первинних партійних організацій можуть обиратися підряд не більш ніж на два строки", - зазначалось у новому статуті партії [9].
Аналогічні зміни були передбачені і п. 18 статуту професійних спілок СРСР, прийнятому у 1962 р. "На кожних чергових виборах, - підкреслювалось у ньому, - склад профспілкових органів оновлюється приблизно наполовину. При цьому керівні працівники профспілкових органів, як правило, можуть бути обрані не більш ніж на два строки підряд" [10]. І хоч їх профспілковий лідер В.В.Гришин на ХХІІ з'їзді і назвав нову Програму КПРС "найважливішим документом нашого часу" [11], профспілковими функціонерами на місцях нові партійні документи так не сприймались. Кожен з них вже не був певен у своєму безхмарному майбутньому, що додатково посилювало глуху опозицію центрові. Її утримання в допустимих межах могла здійснити тільки маса трудящих, яку в колишньому СРСР і об'єднували профспілки.
Її визріванню об' єктивно сприяло і те, що вищим партійно-державним керівництвом країни на ХХІІ з'їзді КПРС ініціювалася нова хвиля боротьби зі сталінізмом. Голова Укрпрофради В.К.Клименко формально оцінив це "... як послідовну боротьбу ленінського Центрального Комітету за цілковите подолання шкідливих наслідків культу особи Сталіна..." [12]. У дійсності ж ярлик прихильника поглядів Сталіна міг отримати кожен, хто не влаштовував владу.
Така логіка постановки проблеми значною мірою пояснює факт ініціювання ідеї розширення громадських засад в організації профспілок саме на ХХІІ з'їзді КПРС. Вона також виключає вірогідність її випадковості. З урахуванням сказаного розширення громадських засад у профспілках було превентивним заходом з боку правлячої верхівки, який первісно блокував будь-які активні дії можливої опозиції. Безмежна громадськість робила і партійних, і профспілкових лідерів, як і управлінський апарат підприємств, контрольованими масою громадських органів. Звичайно, останні не могли переміщувати їх по щаблях службової драбини, тим більше скорочувати їх. Але це й не входило до переліку їх функцій. Завданням профспілкового активу було виявлення недоліків. Винних же шукали вже партійні чи профспілкові органи, або структурні підрозділи підприємств, які стояли на щабель вище. Отже, створювалась система контролю, за якої вища ланка партійної чи профспілкової влади при посередництві участі трудівників в управлінні контролювала нижчу. Саме тому, на нашу думку, така пильна увага з боку парткерів- ництва приділялась і робітничим зборам (про їх латентне призначення нам вже доводилось писати [13]). Така підтримка виглядає цілком закономірною, адже саме на зборах робітників і службовців здійснювався процес "викриття та засудження" недоліків.
Отже, розширення громадських засад в організації профспілок сприяло створенню досить- таки стрункої системи тотального контролю партійної, адміністративної та профспілкової влади і слугувало засобом особливого збереження системи. У зв' язку зі сказаним, мабуть, окремого дослідження вимагає моральний бік питання, як і дослідження інших ланок цієї системи. Зараз же ми лише змушені констатувати безза- перечність факту, що навіть і в період "демократичної" відлиги трудящим знову відводилась неприглядна роль донощика, хоча й прихованого за личиною демократичних намірів. За цих обставин ще більш непривабливою виглядає роль масової громадської організації, яка змушена була виступати в ролі їх організатора.
Останнє стає особливо явним, якщо зважити на ту обставину, що в період "відлиги" функціональні обов' язки професійних спілок були суттєво розширені. Причини цього безперечно цікавого з наукової точки зору явища ще потребують додаткових досліджень. Зараз же можна припуститись думки, що розширення таких повноважень автоматично розширяло і їхні контролюючі можливості. Зокрема, за нашими підрахунками, у статуті профспілок зразка 1963 р. налічується аж 48 напрямків їх функціональної діяльності, у той час як у сталінському варіанті 1949 р. їх було лише 26 [14]. Це означає, що при посередництві профспілок завдяки розширенню громадських засад в їх організації могли бути контрольовані практично всі сфери економічного, культурного і навіть політичного життя.
Певною мірою це стосувалось навіть на перший погляд недосяжних для трудящих партійних керівників. "Принципова" критика кого- небудь із парткомівців, скажімо, на робітничих зборах і, тим більше, можливе звинувачення у нелояльності до "грандіозних накреслень" могли коштувати останньому всієї подальшої кар'єри.
Визначившись із рядом основоположних питань розвитку громадських засад в організації профспілок, задля їх підтвердження зупинимось на конкретних заходах їх реалізації. Основою для неї слугувала постанова Х пленуму ВЦРПС від 27 липня 1962 р. З точки зору проблеми, що нами розглядається, вона не містить в собі принципової новизни. Вибудувану за принципом заклику до розвитку громадських засад профспілок відповідно, до їх функціональних обов'язків, її можна було б з успіхом використати, змінивши назву у будь-який час і з будь-якої проблеми. Єдиною новизною можна визнати хіба що особливу наполегливість на скорочення штатів профспілкових працівників. З цього приводу, зокрема, у постанові підкреслюється, що "...подальший розвиток громадських начал в діяльності професійних спілок вимагає постійного вдосконалення апарату профорганів,