УДК 94 (477) "1939/1945" Крамарчук Т.Д.

Українці в Башкирії у роки Другої світової війни

З початком німецько-радянської війни (19411945 рр.) великих розмірів набула евакуація населення та матеріальних цінностей з України. Башкирія в цей період стає однією з тилових баз.

Більш як сто евакуйованих промислових підприємств із західних районів СРСР перебазувалось до Башкирської АРСР. Це були підприємства машинобудування, електротехнічної, хімічної промисловості. У Башкирії було розміщено понад 20 підприємств з України, у тому числі Донецький і Слов'янський содові, Одеський верстатобудівний, Харківський електромеханічний, Ізюмський паровозоремонтний, Полтавський та Шепетівський цукрові та ін.

Наприкінці 1941 р. у Башкирській АРСР розмістилось 270 тисяч евакуйованих з України, Білорусії, Молдавії, Литви, Латвії, Естонії, ряду областей Російської Федерації - люди більш як 30 національностей. До республіки прибуло 30 дитячих закладів, у яких налічувалось три тисячі дітей [1].

У роки Другої світової війни у Башкирії тимчасово розмістилась і почала працювати Академія наук Української СРСР (1941-1943 рр.). Українські вчені прибули до Башкирії у липні-серпні 1941 р. Спочатку Академія розмістилась у кількох приміщеннях. У травні 1942 р. їй надано велике приміщення - Будинок професійних спілок, де розгорнули свою роботу більшість інститутів. Було виділено необхідні транспортні засоби; науковців і членів їх сімей забезпечили житлом. Вчені та їх родини оселилися у найкращому готелі "Башкирія". У травні 1942 р. для дітей працівників Академії було відкрито дитячий садок на 100 місць [2].

Після переїзду до Башкирії відбулось об'єднання ряду близьких за профілем інститутів Академії наук УРСР. Наукові сили було зосереджено у 15 установах, що входили до складу чотирьох відділень: фізико-математичних і хімічних наук; технічних наук; біологічних наук; суспільних наук.

У 1942 р. інститути Академії наук України підтримували науково-виробничі зв'язки з 48 наркоматами та іншими керівними органами БАРСР, 107 промисловими підприємствами та електростанціями, 19 геолого-розвідувальними організаціями, 39 науково-дослідними і 69

лікувальними закладами.

У 1941 р. в Башкирії було вжито ряд заходів по створенню поліграфічної бази для наукових та культурних закладів Української РСР. Це дало можливість розгорнути видавничу діяльність. В Уфі, крім книг, випускалися періодичні видання: "Вісті Академії наук Української РСР", "Інформаційний бюлетень", журнал "Українська література", щодекадна газета "Література і мистецтво". У 1943 р. загальний обсяг друкованої продукції Академії наук України становив 229 друкованих аркушів [3].

При президії Академії працювала комісія з вивчення ресурсів Башкирії та Уралу. За рік-два на карті Башкирії з'явилися численні позначки рудних і поліметалевих родовищ, інших корисних копалин. Інститут чорної металургії мав тісні зв'язки з 26 підприємствами Башкирії, Уралу, Західного Сибіру, Казахстану. Інститут фізичної хімії розв'язав проблему оздоровлення водойм Башкирії.

З самого початку перебування Академії в Уфі було звернуто увагу на необхідність вивчення життя українців у Башкирії. На жаль, статистичних, економічних, історичних досліджень не вели. Фольклором місцевих українців займався відділ фольклору Інституту суспільних наук, з 12 червня 1942 р. реорганізований у відділ фольклору Інституту народної творчості і мистецтва Академії наук УРСР.

Цей відділ, приділяючи в 1941-1942 рр. велику увагу творчості башкирського народу, в ряді написаних і зданих до друку робіт П.Козицького, М. Береговського, Г. Аміри, П.Попова в той же час вивчав творчість тієї частини українського народу, яка входила до складу постійного населення Башкирії. Досліджуючи фольклор українських поселенців в автономній республіці, відділ залучив до цієї справи спеціалістів-мовознавців, співробітників Інституту мови і літератури АН УРСР.

Протягом з вересня 1941 по березень 1943 року відділ фольклору організував сім окремих експедицій та індивідуальних поїздок у ті райони Башкирської АРСР, де знаходились українські поселення. Обиралися по змозі поселення різних типів: то з компактним українським населенням, то з мішаним. Досліджувалися села, що виселилися в різний час і з різних місцевостей України [4].

Перша експедиція, що мала попередній, розвідувальний характер, направилася в села Чишмінського району Башкирії - Санжарівку, Богомолівку та Чернігівку, які були заселені вихідцями з Полтавщини і Чернігівщини в 1899, 1901, I9U/ рр. в ній, крім представників відділу

фольклору, взяли участь українські письменники П.Панч, О.Копиленко, місцевий краєзнавець М.Касьянов та уфимський художник К.Девлет- Кильдєєв. Учасники експедиції вивчали словесну творчість, народне образотворче мистецтво і матеріальний побут українських поселенців у Башкирії. Результатом роботи був звіт ії учасників, цінні рукописні матеріали та стаття О.Копиленка [5]. Був зроблений висновок, що народна творчість в українських поселенців у Башкирії не тільки зберігається, а й процвітає.

Друга експедиція відбулася у квітні 1942 р. до села Кахновки Чишмінського району. До її складу увійшли фольклорист-музикознавець М.Береговський і мовознавець-діалектолог П.Лисенко.

Наступні експедиції та індивідуальні поїздки мали за мету поглибити спостереження, з одного боку, над словесним фольклором, з другого - над мовою українських поселенців Башкирії. З цією метою в червні 1942 р. в села Давлеканівського району виїхала експедиція в складі фольклориста- словесника М.Плісецького і мовознавця В.Ільїна.

Загальний висновок із спостережень і тут був такий самий: ні в народній поезії, ні в народній мові переселенців після 40-50 років їх життя на нових місцях немає деградації і занепаду. Було виявлено ряд видатних майстрів народної творчості, зібрано цінні тексти історичних пісень, пісень-балад, казок та інших жанрів народної поезії [6].

Після того відбулися дві індивідуальні поїздки мовознавця-діалектолога П.Лисенка до с.Івангорода Давлеканівського району в