Зовсім іншим бачив розвиток іудаїзму Рабі Моше бен Маймон (Рамбам). Його погляди явлили собою синтез традиційного іудаїзму з філософією Аристотеля та неоплатоників. Не дивлячись на розбіжність поглядів, два мислителі мали вирішувати головну проблему, яка постала перед іудаїзмом того часу. Вони повинні були визначити ставлення традиційного іудаїзму до філософії, яка загрожувала підірвати традиційну віру і практику життя. Рамбам бачив вихід в тому, щоб прийняти розум як загальний критерій для антагоністичних ідеологій. Ієгуда Галеві був прихильником думки, що лише чиста віра, без сумніву та особливого звернення до раціоналізму, приведе до спасіння та рішення усіх проблем. Перший закликав визнати, що одкровення має відповідати розуму, бути розумним за змістом. Розум та одкровення, як вважав Рамбам, приходять до однієї і тої ж істини з різних сторін. Якщо вони і різняться, то лише за формою. Ієгуда Галеві стверджував, що одкровення не обов'язково повинно бути раціональним, хоча при цьому може не суперечити розуму.
Рамбам був послідовником філософської традиції, яка була заснована філософом із Багдаду Альфарабі у першій половині Х ст. Ця філософська система дотримується строгого аристотелізму у логіці, фізиці, метафізиці, етиці, а в політичній теорії - платонівської "Республіки". Рамбам вважає, що іудаїзм і філософія потребують одне одного.
Рамбам підкреслює, що одне з основних заповідей Тори - заповідь пізнання Бога. "Основа основ і стовп усіх наук, - пише Рамбам, - полягає в розумінні того, що є Першоістота, творець усього існуючого. Усі існуючі речі, небесні та земні, і ті, що поміж ними існують через її істинне існування" [11]. Тільки Бог є істина, ніщо інше не має такої істинності. Мета людини - пізнати цю істину, пізнати Бога. Рамбам вважає, що для досягнення цієї мети людина повинна використовувати свої інтелектуальні здібності, свій розум, який робить її подібною до Бога. Саме для цього, підкреслює філософ, "Бог наділив людину досконалістю, якої вона раніше не мала, тобто розумом" [12]. Людський розум повинен спрямовуватися на об'єкти пізнання,осягнення яких лежить у межах його здібностей і відповідає його природі. Для того, щоб пізнати Бога необхідно пізнати його діяння, його творіння, створений ним світ, тобто шлях пізнання Бога лежить через вивчення фізики та метафізики: "Це не може бути здійснено іншим шляхом, ніж через божественну науку, яка може бути осягнена тільки після вивчення природничих наук" [13]. Але поряд з цим Рамбам застерігає занадто честолюбивих філософів та метафізиків. Хоча розум і повинен прагнути пізнання, та він не повинен спрямовуватися на речі, які лежать за межею його пізнавальних здібностей. Інакше, людина не тільки не стане мудрою, а завдасть собі шкоди: "Ти не тільки не будеш досконалим, але будеш і самим недосконалим серед недосконалих." Як приклад, Рамбам наводить іносказання з Писання, де пізнання порівнюється з медом [14]. Природа меду така: якщо ним об'їстися, то почнуться болі у шлунку та рвота. Так і пізнання. Воно може дати людині досконалість, піднесеність. Але якщо пізнання не зупинити перед необхідною межею та не використовувати його з обережністю, воно може перетворитися у ваду, як і надмірне вживання меду. Філософ посилається на авторитет єврейських мудреців, які також вважали, що розум людини може переміщуватися у сфері речей, котрі він може осягнути, і не повинен прагнути займатися розумно-споглядальним вивченням хибних фантазій. Ця думка мудреців свідчить, що розум живих істот має межу, перед якою він зупиняється.
Для людини сутність Бога абсолютна, непізнанна. Розум людини може отримати уявлення про існування об'єктів думок та уявлень, але не про сутність, яка вона є насправді [15]. Пізнання Бога здійснюється шляхом пізнання його атрибутів. Рамбам рішуче відкидає усяку можливість пізнання будь-якого позитивного атрибуту божественного існування. Людському розумінню доступні лише діяння Господа, творіння його творчих сил, але ні у якому разі не позитивні характеристики його природи. Продовжуючи традиції "негативної теології", Рамбам стверджує, що ми можемо знати тільки те, чим не є Всевишній, і не знаємо, чим