У залежності від якості знання Рамбам визначає різні ступені пізнання [16]. Свої погляди щодо цього він висловлює у вигляді алегорії: порівнює різні ступені пізнання з відстаню віддалення від царського палацу (як символу мудрості). Є люди, пише він, які живуть далеко від міста, в якому знаходиться царський палац, їм не доступні контакти з істиною ні за допомогою думки, ні за допомогою віри, вони не багато в чому відрізняються від тварин, тому що вони позбавлені будь-якого людського знання. Але той, хто мешкає в місті, але відвертається від царського палацу, стоїть ще на більш нижчій сходинці пізнання, оскільки він має доступ до знання, але нехтує ним. Є ще люди, які починають шлях до царя, але ще не досягли стін його палацу - це ті, які не дотримуються закону (міцвот). Той, хто вивчає виключно математику і логіку, подібний до людини, яка ходить навкруги царського палацу у пошуках воріт. Логіка та математика - науки підготовчі. Потрібно осягнути саму натурфілософію і до того ж метафізику, щоб увійти до середини палацу. Але лише той, хто здатний відмовитися від другорядного у своїх прагненнях до натхненної ідеї божественного управління Всесвітом, іншими словами, той, хто володіє даром пророцтва, досягає приймальних покоїв царя.

Як освічений лікар, Рамбам, підкреслює, що досягнення людиною відповідної ступені пізнання залежить від темпераменту та нахилів людини [17].

Абсолютним пізнанням володіє тільки Бог. "Він розуміє своє істинне існування, і він знає його таким, яке воно є, не знанням зовнішнім до себе, яке є наше знання." Рамбам робить висновок, що "Бог - це пізнання, той, що пізнає та той, якого пізнають в абсолютній єдності" [18]. Тому заповідь пізнання Бога супроводжується двома заповідями: 1) любові до Бога; 2) страху перед Богом. Любов до Бога випливає із споглядання створеного світу та захоплення перед його величчю. Усвідомлення нескінченності мудрості Бога охоплює серце людини хвалою, любов'ю, невтомним бажанням пізнати Бога і його творіння. Як бачимо, любов до Бога у Рамбама випливає із розуму людини і відповідає її бажанню пізнати [19]. Те ж саме споглядання творіння Бога викликає у людини почуття благоговіння, страху і трепету, усвідомлення своєї нікчемності перед обличчям божественної досконалості. А отже, і страх перед Богом випливає із інтелектуального споглядання, притаманного мудрецю або вченому. Любов до Бога викликає жагу все більшого і більшого пізнання божественної мудрості, і оскільки вона нескінченна, нескінченні і можливості пізнання і любові. Але саме тому, що божественна мудрість нескінченна, будь-яке людське знання або розуміння поряд з нею занадто мале. Благоговіння перед Богом є усвідомленням перед лицем нескінченного своєї обмеженості і кінцевості свого існування [20].

Рамбам визнає, що знання, як продукт людського розуму, є цінним саме по собі і не залежить від того, хто його досяг - єврей чи не єврей. "Оскільки всі ці правила були встановлені шляхом безперечних доказів, які не підлягають сумніву, то нам не потрібно піклуватися про особу автора, чи були вони пророками, чи неєврейськими вченими. Тому що у всьому, що було обгрунтовано і доведено за допомогою безперечних доказів, ми покладаємося на автора, який це встановив на основі приведених доказів" [21].

Таким чином, філософ порівняв у правах на достовірність джерела пророцькі та філософські. Він визнав можливість досягнення достовірного знання і тим, і іншим шляхом. Джерела знання, дані шляхом одкровення, не суперечать розуму і не можуть суперечити йому, оскільки вони даються божественним одкровенням: "Невже ти не бачиш, що Бог, нехай піднесеться нагадування про нього, хоче щоб ми досягли досконалості і щоб становище наших общин (суспільства) покращалось за допомогою його практичних законів" [22], тобто в них закладене раціоналістичне зерно. І якщо іноді, продовжує Рамбам, одкровення суперечить розуму, то тільки тому, що ми його невірно розуміємо. Істинний зміст одкровення може бути прихованим, тому ми повинні розуміти одкровення у переносному значенні [23]. З цього приводу Г.Шолем, дослідник єврейської містики та філософії, відмітив, що раціональне пояснення заповідей не сприяло тому, що вони стали виконуватися більш старанно, і ця спроба Рамбама обновити іудаїзм за допомогою філософії зазнала поразки [24].

Підсумовуючи погляди Рамбама щодо проблеми пізнання можна відзначити такі головні аспекти: 1) абсолютним істинним знанням володіє тільки Бог, його мудрість нескінченна; 2) пізнання людиною Бога можливе за допомогою розуму, шляхом вивчення фізики та метафізики, але це пізнання лише негативних атрибутів Бога, які не дають істинного уявлення про нього. Будь-яке пізнання обмежене перед нескінченним пізнанням Бога; 3) найвищий ступінь пізнання досягається божественним одкровенням при досконалому розумі та праведності; 4) одкровення та розум - достовірні джерела знання у рівній мірі; 5) одкровення не суперечить розуму. Воно раціоналістичне. Істинність одкровення підтверджується запереченням його прямого, буквального змісту.

Як бачимо, Рамбам досить обгрунтовано ввів раціоналізм до системи іудаїзму. Авторитет Аристотеля, філософія якого була для Рамбама взірцем, був порівняний з авторитетом єврейських мудреців. Вмілим поєднанням філософії з традицією, розуму з вірою Рамбам створив раціоналістичну концепцію іудаїзму, яка вирішувала неантагоністичним шляхом стосунки з фіософією, надавала нові можливості розвитку іудаїзму.

Погляди Ієгуди Галеві відносно пізнання абсолютно протилежні поглядам Рамбама. Для того, щоб наблизитися до Бога,