вважає І.Галеві, потрібно, насамперед, вірити, виконувати його заповіді. "В служінні Богу важливі не роздуми людини, не дедукція і не глибина думки. Якби це було потрібно, - пише автор, - то філософи, наділені мудрістю і тонким розумом, досягли б багато більшого, ніж сини Ізраїлю" [25]. Але віра філософів, яка шукає розумного обгрунтування у роздумах, логічних доказах, знаходить лише сумніви. Шлях дійсного пізнання перед філософами зачинений. "Світло пізнання освітлює душу лише під дією пророцтва" [26]. Автор "Кузарі" вважає, що справжнє, дійсне знання відноситься до сфери божественного впливу, але тільки не до галузі розумного, людського і природнього. Тільки пророки, яким Бог дарує своє одкровення, мають можливість отримати істинне знання. А пророцтво нічого спільного з філософією не має [27]. Перші намагаються досягнути знання у твердій вірі і досягають його, отримуючи божественне одкровення. Інші використовують розум, прагнучи того ж, але не наближаються до істини. Тільки істинно віруючий може її досягти, оскільки істина - це Бог, "а все божественне досягається через божественне, через виконання велінь Бога" [28]. Людський розум пов'язаний з матерією і не може осягнути істинну сутність речей, він може робити узагальнення (сумнівно вірні чи ні) тільки споглядаючи форму. Розум веде до сумніву, а сумніви до нових поривань, прагнень. Віра та розум, за Ієгудою Галеві, ведуть різними шляхами.
І.Галеві, як і Рамбам, стверджує, що осягнути істинну сутність Бога людина не може. Тільки Бог може знати все і самого себе. "Бог, благословенне його ім'я, знає все, як велике, так і мале, ніщо не може вислизнути від його пізнання" [29]. Віра наближає людину до Бога, а розум, навпаки, віддаляє. І.Галеві ставить під сумнів саму істинність сприйняття розумом. Зате він впевнений, що чуттєве сприйняття завжди істинне [30]. Віра в Бога, виконання заповідей робить людину богоугодною [31]. А що заповідано Богом, можна дізнатися через пророцтво, а не на основі висновків думки. Божественна дія вбирає тих, хто як пророки або праведники вірять, тобто виконують заповіді Тори. Ієгуда Галеві стверджує, що в Торі немає нічого, щосуперечить розуму. Заповіді Тори наближають людину до Бога, вони викликають проявлення божественної дії [32]. Заповіді Тори потрібно сприймати такими, які вони є, і дотримуватися їх. Шукання прихованого раціоналізму І.Галеві відхиляє. Виконання заповідей необхідне не тому, що вони раціональні, а тому що вони за походженням божественні, істинні.
І.Галеві обмежує вплив божественної дії рамками єврейського народу і кордонами Землі Ізраїля [33]. На цьому базується його ідея сіонізму, необхідності повернення євреїв в Ізраїль. Для того, щоб повернути божественний вплив, ці дві частини повинні поєднатися. Його іносказання з цього приводу дуже красномовні, а поезії настільки яскраві, що увійшли у сучасні молитовники. Відзначаючи вибраність і призначення свого народу, І.Галеві пише: "По відношенню до інших народів, народ Ізраїлю як серце по відношенню до інших частин тіла. Він більш за всіх уразливий і більш за всіх життєздатний" [34]. Ці слова - спроба пояснити вигнання, утвердити надію на повернення, на виконання своєї місії.
І.Галеві як достовірне знання визнає лише Писання. І спроби раціоналізаторів, які намагалися скріпити Вчення, спираючись на розум та логіку, він оцінює негативно [35]. Про філософів він пише, що вони не могли успадкувати ні знання, ні релігію [36]. Отже, основні погляди І.Галеві щодо пізнання такі: 1) абсолютне знання належить Богу; 2) пізнання Бога можливе лише шляхом віри, виконуючи його заповіді, що робить можливим божественне проявління; 3) найвища ступінь істинного пізнання, і єдино можлива, - дарування одкровення, тобто пророцтво; 4) дар пророцтва можливий тільки після повернення євреїв в Ізраїль; 5) оскільки одкровення - єдине достовірне джерело пізнання, воно не потребує підтвердження розуму.
Як бачимо, І.Галеві окреслив традиційний шлях розвитку іудаїзму. Авторитет Писання і пророків, як вважає І.Галеві, не можна ставити під сумнів, намагаючись віднайти в них раціональне зерно. Галеві консолідував навколо себе послідовників традиційного ортодоксального іудаїзму, які негативно віднеслися до спроби поєднання єврейської релігійної традиції з античною філософською традицією. Ідеї, висловлені Ієгудою Галеві у ХІ ст., були розвинені у філософії ХаБаД а його філософський сіонізм склав підгрунтя для виникнення і розвитку політичного сіонізму ХХ ст.
Творчість Рамбама піднесло єврейську релігійну філософію та науку до такого рівня, коли жодне могло обминути питання єврейської філософії та історії. Філософія Аристотеля, введена завдяки Рамбаму до системи традиційного іудаїзму, збагатила останній новими ідеями та сприяла збереженню єврейської традиції серед прихильників філософії. Проведена Рамбамом робота підтвердила мобільність та здатність до синтезу релігійно- філософської системи іудаїзму, викладеної у Талмуді. Вплив авторитету Рамбама не обмежувався єврейськими філософами. Його твори вивчали християнські схоласти, а через Спінозу ідеї Рамбама вплинули на формування західноєвропейської філософії Нового часу. Сучасна єврейська ралігійна філософія базується на принципах, викладених Рамбамом.
Література
Генкель Г. Очерки по арабо-еврейской философии средневековья // Восход. - 1903. - № 7-10.
Гурлянд И. О влиянии философии мусульманской религии, а именно мутакалимов, мутазалимов и амаров, на философию религии Маймонида. - СПб., 1863.
Каценельсон М.П. Очерки по истории еврейской мысли. - Вильна, 1914.
Базилевский М. Иегуда Га-Леви. Его жизнь и деятельность // Наша старина. - 1894. - N° 1.
Пинес М. О книге Маймонида "Море невухим". -