УДК 94 (367) Козлов М.М

Реконструкція слов'янського язичницького пантеону згідно із "Велесовою книгою"

Релігія давніх слов'ян склалася задовго до Х століття, і було б наївно стверджувати, що літописець Нестор та ряд давніх авторів згадують класичну слов'янську міфологію.

Перші значні відомості про слов'ян як етнічну спільноту та їхню ідеологію історики відносять до V! ст. Але ментальність слов'янських племен і напевно цілісна, високорозвинена релігія існували задовго до цього часу. Крім того, як справедливо висловився академік Б.О.Рибаков, й ті дані, які ми маємо стосовно вірувань наших далеких пращурів, нечисленні та суперечливі [1].

Більшість джерел, які згадують слов'янську ідеологію, вчені відносять до періоду X-XIII ст. Але цей період - час розпаду родоплемінних відносин, утворення національних джерел та етнічної консолідації - не міг розкрити всі форми існуючої тоді ідеології. На користь цього твердження, можливо, слід привести судження Є.В.Анічкова про висування Перуна як головного слов'янського божества вже з Х ст. [2].

Цікавим також видається той факт, що Макош - давньослов'янська богиня, яка згадується на першому місці майже в кожному слов'янському джерелі, що має відношення до вірувань давніх слов'ян, у літописному зведенні "Повісті минулих літ" згадується через незрозумілу причину у кінці, після другорядного бога Семаргла [3]. Крім того, там же подаються відомості про те, що Володимир Великий перед своєю славнозвісною релігійною реформою 988-989 років намагався провести редукцію язичницької ідеології [4]. З цього всього можна зробити висновок, що у "Повісті минулих літ" та в ряді інших джерел згадується викривлений варіант, що не відповідає дійсності, але який задовольняв інтереси великого київського князя та його оточення, а також великокнязівської дружини (особливо іноземних найманців - варягів, які принесли з собою на Русь частину своїх вірувань). Не виключено, що спроби регламентувати слов'янське язичництво стороннім варязьким середовищем з метою як консолідації частини слов'янських племен, так і нав'язування своїх духовних елементів, існували ще задовго до князя Володимира Великого [5].

Тому особливо важливого значення набуває "Велесова книга"* як історичне джерело, яке відносять до VI ст., тобто до періоду, коли слов'янська ідеологія ще не відчула на собі норманського впливу.

Щодо "Велесової книги" існують різні точки зору. Так, більшість сучасних українських вчених вважають її за таку, що була написана у ХІХ ст. та не заслуговує на велику увагу. Такої точки зору дотримуються зараз А.Є.Боровський, О.П.Моця, В.М.Ричка та багато інших [6].

Поділяють ці погляди зараз й деякі російські вчені - Б.О.Рибаков, С.О. Токарев [7]. Але окремі дослідники, такі як М.К.Бегунов, О.І.Асов, Л.Н.Рижков, А.І.Баженова дотримуються протилежної точки зору й вважають цей літопис оригіналом та найбільш багатим джерелом слов'янської міфології порівняно з усіма існуючими [8].

На думку автора цієї статті, "Велесова книга" заслуговує на поважне ставлення навіть у тому випадку, коли б вона й була фальсифікацією, бо тоді її автор був дуже обізнаною людиною у слов'янській міфології, маючи джерела, які зараз, можливо, загублені назавжди.

Головна мета цього дослідження - систематизувати ті дані, що стосуються слов'янської міфології і закладені у джерелі та реконструювати, спираючись на них, слов'янський пантеон та демонологію. Хоча сам термін "слов'янський пантеон" досить умовний, оскільки використовується для визначення різних релігійних уявлень багатьох племен, які знаходились на певних соціально-економічних рівнях розвитку [9].

Слов'янський пантеон згідно із "Велесовою книгою" має складну структуру. Очолює його Триглави, тобто три головні чоловічі божества: Сварог, Світовид та Перун. Сварог символізує в джерелі небо та названий дідом богів. Він перекликається з Родом - першоосновою світу [10]. "Сварог - найстарший бог Роду божого. Сварог - батько, інші - це сини його" [11]. Цей бог, окрім неба та пращура всіх богів, є також й символом життя: "Сварог Роду всьому - вічне джерело, яке влітку тече від крони, взимку не замерзає, укріпляє тою водою тих, що п'ють" [II, 11а].

Він хазяїн божественного світу, всіх його скарбів [II, 7г]. Існує й жіноча іпостась Сварога - Сварга небесна - місце існування всіх богів. До Сварги були звернені всі молитви давніх слов'ян, в цю сторону, на їхню думку, кожного ранку прямував вісник й розповідав богам про те, що відбувалося на землі, чиЯві (реальному, існуючому світі людей).

Світ богів давні слов'яни сприймали як відбиття свого світу. На їхню думку, мешканці Сварги займалися тими ж справами, що й люди на Землі. "Ви повинні тут збивати снопи, у полях цих трудитися у жнива і ячмінь полоти і пшоно збирати в засіки Сварга небесного. І там бачили пращурів своїх і матерів, які орють у Сварзі і там стада свої пасуть" [II, 11а]. Другим у книзі (а не першим, як у "Повісті минулих літ") був названий Перун - бог блискавки та війни (він згадується і під ім'ям Патара

Дия).

У III-V століттях, тобто в період, до якого відносять події, згадані у джерелі, слов'яни повинні були вести нескінченні кровопролитні війни із сусідами, тому не дивно, що бог війни Перун у слов'янському пантеоні займав таке шановне місце. На думку слов'ян, він особисто брав участь у битвах на їх боці зі своїм військом, яке складалося із загиблих у війнах за слов'янську землю пращурів.