Другу групу слов'янських давніх кумирів складають боги, які іменуються в джерелі пращурами слов'ян. До них можна віднести Дажбога, Велеса та Матір Сва.

Дажбог названий у книзі дідом та заступником слов'янського роду. Він захищав своїх нащадків перед іншими богами та подібно Перуну запалював воїнів на боротьбу з ворогами: "І ось йде з силами великими Дажбог на допомогу людям своїм. І не маємо ми жаху, бо з давнини, як і зараз, він піклується про тих, про кого турбувався, коли цього хотів" [І, 4а]. Слов'яни уявляли свого легендарного пращура у вигляді вогненної фігури у золотих одежах: "І ось наближається вершник, який скакав в інші краї. І так зоря йде, і несе блискавки свої, і одяг Дажбога трясе, і блискавки розлітаються до краю небесного" [І, 4а].

Ймовірно, що з Дажбогом, як і з Сонцем-Сур'єю був пов'язаний складний культ, до якого входили також й жертвопринесення: "Трава зелена - це знак божий, ми повинні збирати її в посудину, щоб осуритися та на зборах наших співати богам у сяючому небі та батькові нашому Дажбогу жертву творити" [І, 4а].

Крім Дажбога, важливу роль у слов'янському пантеоні займає й інший легендарний пращур слов'янського роду - Велес (бог худоби). Можливо, що Велес був реально існуючою особою, бо у джерелі дуже яскраво зображені його заслуги у навчанні слов'ян землеробству та релігійним культам: "Велес вчив прабатьків наших землю орати і зерно сіяти, і жати солому на полях та ставити снопи, і поважати його як батька бога" [ІІ, 11а].

Підтвердилася й іпостась Велеса, як бога худоби: "І Велес йде там править стадами, і ступає по золоту та живій воді". Джерело показує й деякі його "небесні функції". Так, він разом із Дажбогом "пробуджує світло" кожного ранку і подібно до Перуниці постає провідником із Яви у Нав, тобто з реального світу людей у потойбічний світ богів.

Матір Сва (Сва у санскриті означає самосущий) - богиня вищого щабля - згадується у книзі більше двадцяти разів, майже у кожній частині, що красномовно свідчить про велику шану давніх слов'ян до цієї міфологічної істоти. Ця богиня являє собою священного птаха - інкарнацію Великої Матері, яка сягає своїми коріннями в неолітичні глибини історії. Джерело дуже яскраво зображує лик цієї богині: "І ось Матір Сва б'є крилами по боках своїх з обох сторін, як у вогні уся сяє світлом. І все пір'я її - різне: червоне, синє, руде, жовте та срібне, золоте та біле. І також сяє, як Сонце-цар, і йде Вона близько Ясуні і також сяє вродою, найкращою у богів" [ІІ, 7е].

Сва - вісниця божественної волі, яка віщує долю, уособлює собою славу, співає про подвиги воїнів у битвах. "І ось Матір Сва б'є крилами про подвиги ратні і про славу воїнів, які випили води живої від Перуниці в суворій сечі..." [ІІІ, 7д]. Чарівний птах показує шлях при пересуванні племен. Інколи богиня закликає на допомогу інших богів, якщо племена, які вона опікала, потрапляли у біду: "Коли люди плачуть про нас, і кличе матір Сва до Всевишнього, який посилає вітер лісам та вогонь вогнищам нашим, коли він приходить на допомогу" [І, 3а]. Доки птах-Слава співає та кружляє навколо воїнів, вони не знатимуть поразок. Після битви вогненний птах повертається у Сваргу та співає там про подвиги людей.

Подібно до Перуна та Дажбога богиня особисто брала участь у битвах: "І кидається на ворогів, б'є крилами матір Сва і кличе нам, щоб ми йшли за землю нашу" [ІІІ, 14]. Вона навчила людей користуватися вогнем.

"Велесову книгу" відносять до V! століття, тобто до часу, коли почався розклад родових відносин й виникали племінні союзи, тому цілком зрозуміло те, що боги чоловічої статі очолюють слов'янський пантеон. Формально Матір Сва займає підлегле місце: "Ми молимо Патара Дия, щоб він послав вогонь, щоб він дозволив Матері Сва славу принести на крилах своїх прабатькам нашим" [ІІІ, 19]. Та більш глибокий аналіз джерел, де вона згадується в іпостасі Матері Сонця ("рано чи пізно наступить часостаннього кінця, і ми будемо мати силу нашу у степу Матері Сонця" [II, 7з]), дозволяє нам дещо змінити свої погляди на цю проблему. Сонце - це світло, яке уособлює Сур'я та Триглави - Сварог, Перун та Світовид, тобто Матір Сва у даному випадку - матір світла та богів. Матір богів - Велика матір всього існуючого, вірогідно, очолювала слов'янський пантеон у часи неолітичного матріархату, але в період, до якого відносять це джерело, вже істотно втратила свої позиції.

Третю групу складають боги слов'янського пантеону, які мало згадуються у джерелі, або грають невелику роль у міфології. Це Чорнобог, Білобог, Стрибог, Вишень, Лель, Летениця, Желя, Радогощ, Кришень, Коляда, Удрзець, Сивий Яр, Ладо, Купало.

Чорнобог та Білобог - слов'янські уособлення добра та зла. Згідно з джерелом, вони знаходяться в стані вічної війни та підтримують Сваргу: "Б'ються тут Чорнобог з Білобогом і Сваргу підтримують, щоб не був усунутий бог Світовид" [II, 11а]. Білобог, як символ добра, запалював слов'янські раті на боротьбу з нападниками. Чорнобог - це один з головних