Стрибог, Вишень, Лель, Летениця, Кришень, Удрзець, Купало - міфічні істоти, функції яких не висвітлені джерелом (вони згадуються лише у першій частині під час перерахування всього пантеону).

Вишень - грізний бог з неясними функціями, вірогідніше всього один з легендарних пращурів слов'ян: "I дивлячись на це, воїни говорили: Боги наші проженуть ворогів наших, бо Вишень йде до смертних! І говорив він нам: "Діти, охороняйте свої міста від нападів, щоб були вони суворими та міцними" [І, 15а].

Желя - богиня суму та жалю: "Коли Желя плаче про нас і кличе Матір Сва до Всевишнього, який посилає вітер лісам та вогонь вогнищам нашим" [I, За]. Вона має чоловічу іпостась - Гориню: "І ось Желя сумує над нами і Гориня журиться через смерть, в яку повергаються вони руками божими" [III, 25].

Радогощ - очевидно, священне місце, де здійснювались релігійні культи: "I ті гості шанували Радогощ, і ми брали у ті дні мито і збирали його чесно, тому що поважали богів" [III, 14]. "I вона (сур'їця) - це гамування спраги, яку ми маємо, і ми повинні на Радогощ біля богів радіти і танцювати, і вінки підкидати до неба та співати, славу богам

творити" [III, 22].

Коляда - загадковий персонаж, який названий у літописі святим, що приносить мир: "А ті святі приходять до нас. І перший святий коляда. І йдуть ті святі, як чоловік від міста до села вогнищанського, і з цим на землю мир іде від нас до інших і від інших - до нас" [І, За].

Сивий Яр - одне з уособлень світла: "У Лукомор'я кожного дня звертаємося до богів, які є світло. Його ми називаємо Перун, Свентовид, Яр і іншими іменами" [II, 4г]. Ладо у джерелі згадується лише як наставник релігійних культів: "І тут Ладо, яка прийшла до нього, наказала вилити мед у воду і зберігати його на сонці" [III, 22].

Демонологія у "Велесовій книзі" освітлена дуже уривчасто та суперечливо. Так, уособленням темряви та потойбічного світу була Нав. До неї згідно із слов'янськими легендами потрапляють люди, які провели неправедне життя, або ті, що ухилялися від захисту рідної землі, а також вбиті вороги. В Наві живе Дідова (або Триглави) тінь - Дід Дуб-Сніп: "Вночі ж нікого нема, тільки бог Дід Дуб-Сніп наш" [II, 11б]. Дідова тінь уособлює собою не просте зло, а саму темряву (на відміну від Чорнобога - однієї з іпостасей Дідової тіні). Вона породжує ворогів, які нападають на слов'ян і з якими вони мусять вести війни: "І Сур'я світить на нас і до нас, і всі бачили спочатку як славу Сур'ї застилає Дідова тінь, яка приносить зло, і як від тієї тіні прийшло зле плем'я демонів - дасу. І це зле плем'я на пращурів наших напало, і тому багато пішло в інші краї та померло" [II, 4 г].

Важливою фігурою слов'янської демонології була Мара (чоловіча іпостась Морох) - богиня смерті та провідник людей у Наві: "І так ми текли на них і дочекались, доки вони впадуть на землю і вмруть від Мари. А цю Мару ми знаємо. І ось люди наші одержали перемогу, та пішла земля наша до нас, щоб ми змогли утримати її до смертного часу та побачити Мару. І щоб Мара відступила від нас і сказала, що я не мала силу і тому не перемогла героїв" [III, 23].

Однією з форм Дідової тіні також був вогненний змій, який символізував зовнішніх ворогів: "І ось бачилося в Наві: там Вогнебог тікав від дивовижного Змія, і текла кров із Змія, і він лизав її. I тут прийшов сильний чоловік і розрубав Змія - і стало два Змія, і розрубав ще раз та стало чотири. І цей чоловік заволав богам про допомогу. I ті прийшли на конях і того Змія вбили, тому що сила його не людська, не божеська, а чорна" [III, 19].

Загадковою міфологічною істотою, яка згадується у джерелі, була Мармора - одна з богинь підземного світу: "І після смерті предстали перед Марморою, яка нам казала, я не буду звинувачувати того, хто у землі, і не буду їх відділять від неї" [І, 3б].

Крім того, книга багато згадує казкових істот, таких, як демони дасу (що символізують зовнішніх ворогів), птахи Сирени (глашатаї божественної волі), птах Мигура, Стриби та ін. "І звіщали тут птахи Сирини, які безліч прилітають до нас. І так Стриби свищуть у степах" [ІІ, 5б].

"Велесова книга" докладно описує й подробиці слов'янського культу. Так, згідно з цим джерелом, спочатку слов'яни не мали храмів та поклонялися святим місцям: "Ми тоді не мали мольбищ та служили перед колодязями і джерелами, де протікала жива вода" [І, 8б].

Але в VI столітті, до якого відносять цю книгу, слов'яни мали сховища, де переховували своїх ідолів, крім того, це джерело точно вказує, де конкретно знаходились ці місця. "Ми мали багато сховищ у Новгороді