УДК 327

Пронь С.В., Миколаївська філія Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна"

"Корейський вузол" та сучасні зовнішньополітичні орієнтири США і Японії

У статті робиться спроба розглянути розв 'язання "корейського питання" протягом 1990-х років, відштовхуючись від позиції керівництва США та Японії. Автор активно посилається на їштеріалм японсько-американсько-корейської преси.

In the article an attempt is made to have a look at the "Korean problem" during 1990s making a start from the position of US and Japanese administration. The author refers to the materials of Japanese-American- Korean press.Було б спрощенням вважати, що всі японці розглядають перспективу возз'єднання Кореї як "щастя" для Японії. Про це, зокрема, свідчать підсумки опитування, проведеного журналом "Ніккей Уїклі". Показово, що опитування було проведено серед вищих чиновників, керівників компаній і вчених Японії та Південної Кореї, тобто серед тих верств населення, які можуть здійснити відповідний вплив на формування зовнішньополітичного курсу своїх країн [1]. Представники обох країн зійшлися на думці, що Японія повинна активніше поліпшувати відносини з Північною Кореєю з тим, щоб пхеньянська влада могла стати більш відкритою зовнішньому світові. Відносно об'єднання Кореї, то більшість як японців, так і південнокорейців вважають, що загалом воно буде відповідати інтересам Японії.

Ще на початку 1990-х років можна було спостерігати спроби скоординувати зусилля Півночі та Півдня для здійснення тиску на Японію з проблем, відносно яких інтереси Пхеньяна та Сеула співпадають. Так, Північна Корея виступила з пропозицією про спільні з Півднем дії, направлені на те, щоб отримати від Японії вибачення і компенсації за використання корейців на примусових роботах в Японії під час Другої світової війни [2]. Крім того, Пхеньян запропонував виступити єдиним фронтом проти "ядерної загрози з боку Японії", підкресливши, що Сеул "дуже піклується навколо неіснуючої ядерної загрози з Півночі і не звертає уваги на японську ядерну загрозу" [3].

Значно більше проблем у Японії може виникнути з об'єднаною Кореєю у військово- політичній сфері, враховуючи історичне минуле двох країн і антияпонську спрямованість корейського націоналізму.

Ці проблеми існують у сьогоденні, коли перспективи об'єднання ще чітко і остаточно не визначені. Так, з розвитком діалогу і налагодженням контактів між Сеулом та Пхеньяном у південнокорейському суспільстві починає домінувати думка, що головним сучасним противником Південної Кореї є не Північна Корея, а Японія [4]. Якщо південнокорейські військові та політики, дотримуючись дипломатичних норм, а також враховуючи можливу негативну реакцію з боку Японії, змушені завуальовано висловлювати своє занепокоєння відносно "економічної загрози", то в наукових виданнях робиться це відкрито. Так, сеульський журнал "Джорнел оф

Іст Ейшіен Аффейрз" у 1992 році в передовій статті підкреслював: "Існування військової могутності в об'єднаній Кореї буде ефективним засобом проти японського мілітаризму" [5].

Щодо позиції Сполучених Штатів відносно "корейського напрямку", то про неї говорила у своєму виступі в Австралійському Центрі Азіатської співдружності в Сіднеї колишній держсек- ретар М.Олбрайт 30 липня 1998 року: "Ми вважаємо найголовнішим підтримувати стабільність на Корейському півострові" [6].

Враховуючи всю складність ситуації і, перш за все, збереження воєнної напруженості на півострові, а також наявність інтересів у цьому районі провідних країн світу - Сполучених Штатів, Китаю, Росії, Японії, необхідно всім зацікавленим країнам регіону створити всі умови, внутрішні і зовнішні, щоб процес об'єднання відбувався по можливості безболісно та з найменшими збитками для Кореї і країн навколо неї [7]. В цьому, безумовно, значну роль може зіграти Японія, яка має достатні фінансово-економічні можливості, щоб забезпечити позитивний хід цього процесу. До того ж для неї буде важливим зайняти конструктивну і принципову позицію відносно обох Корей. Це буде, з одного боку, відповідати її намаганням підвищити свою політичну роль на міжнародній арені, а з другого - сприяти ліквідації одного з останніх вогнищ "холодної війни", зміцненню миру, безпеки і стабільності у Північно-Східній Азії та в Азіат- сько-Тихоокеанському регіоні в цілому.

На відміну від усіх інших країн Азіатсько- Тихоокеанського регіону, формування засобів довіри на північно-корейському напрямку після "холодної війни" Японія повинна була забезпечити в умовах відсутності нормальних дипломатичних відносин з КНДР [8]. Це було обумовлено в першу чергу об'єктивною необхідністю враховувати такі дестабілізуючі фактори, як нев- регульованість ситуації на Корейському півострові, надзвичайно висока концентрація збройних сил та озброєння в Північній і Південній Кореї, розробка ядерної зброї в КНДР, а також налагоджене виробництво міжконтинентальних балістичних ракет і експорт їх в інші країни. Все це підштовхувало керівництво Японії до необхідності активізувати свою превентивну дипломатію відносно КНДР, зміцнювати взаємодовіру, прагнути до прозорості в питаннях безпеки. Необхідно нагадати, що превентивна дипломатія визначена в документах ООН як дії, направлені на припинення виникаючих суперечок між сторонами, проти переростання суперечок у конфлікти та на стримання ескалації конфліктів, що виникли [9].

Американська сторона шляхом заяв таких відомих політиків і дипломатів, як колишній посол США в Японії Мікаел Армакост або колишній міністр оборони СІНА, а сьогодні координатор американської політики відносно КНДР Уїльям Перрі, неодноразово докоряла урядові Японії за нерішучість у питаннях нормалізації відносин з Північною Кореєю та возз'єднання обох корейських держав, за перекладання рішення цієї складної проблеми на керівників США і Південної Кореї. У статті, написаній наприкінці 1990-х років разом з відомим