. Зауважу, що США занадто поспішали повторити відносно Північної Кореї успіх своєї політики "плавної інтеграції" колишнього Радянського Союзу в сферу впливу Заходу. Крім того, американці не хотіли допустити посилення впливу Росії на Північну Корею - саме так спроби можна було помітити в ході візиту міністра закордонних справ Російської Федерації Иванова в КНДР на початку лютого 2000 року

.

У Сполучених Штатах Америки виходять з того, що Японія як провідна країна Східної Азії і стратегічний союзник США повинна взяти на себе роль локомотиву та ввести Північну Корею в регіональну економічну систему, тоді багато проблем режимів безпеки на Корейському півострові можуть вирішатися самі по собі. На думку Армакоста і Пайла, формування нової превентивної дипломатії Японії відносно КНДР повинно враховувати як мінімум три головні фактори: необхідність збереження впливу США на Корейському півострові й об'єднання Кореї; підвищення рівня координації дій між Японією, США та Південною Кореєю; підготовка умов для включення Корейського півострова в зону забезпечення американської протиракетної оборони театру воєнних дій в Східній Азії на початку XXI століття [12]. На першому етапі перед Японією ставиться завдання розширення торгівель- но-економічних зв'язків з КНДР, зняття економічних санкцій та вихід на повну нормалізацію відносин. Японія повинна бути готовою надати Північній Кореї економічну допомогу в обмін на обіцянку проведення економічних і політичних реформ в країні, а також пом'якшення напруженості у відносинах з Південною Кореєю. На допомогу Японії США мають намір залучити фінансові ресурси Міжнародного валютного фонду, Світового банку та Азіатського банку реконструкції і розвитку і діяти при цьому згідно з добре відпрацьованою та зарекомендованою схемою здійснення "допомоги" реформам в Росії та довготерміновій фінансовій залежності останньої від Заходу.

Про визнання за Японією провідної ролі у використанні превентивної дипломатії відносно КНДР з метою її найвищої інтеграції в зону впливу США в Східній Азії пишуть й такі відомі експерти з корейської проблеми в США, як віце- президент Вашингтонського центру стратегічних досліджень та світової політики Уїльям Тейлор та провідний спеціаліст по Кореї цього ж центру Глен Бек. В аналітичному матеріалі, надрукованому в японській газеті "Дейлі Йоміурі", автори підкреслюють, що попередня політика ізоляції та стримування США і Японії відносно КНДР не принесла очікуваних результатів. Всупереч всьому Північна Корея після розвалу СРСР та краху соціалістичної системи не тільки вистояла як незалежна країна, але й суттєво укріпила свій силовий потенціал, продовжила розробку ядерних програм, збільшила виробництво міжконтинентальних балістичних ракет та досягла певного успіху в ракетних технологіях. Тому в політичних колах США ще в 1994 році було прийнято рішення змінити тактику превентивної дипломатії на північнокорейському напрямку і по можливості повторити досвід по "Керівництву реформами" в СРСР та Росії в другій половині 1980-х - на початку 1990-х років, пом'якшити жорстку позицію керівництва КНДР щодо контактів із Заходом, надати багато- масштабну економічну допомогу та зробити спробу розвалити зсередини тоталітарний режим Кім Чен Іра [13].

У зв'язку з теперішньою жорсткою політикою керівництва КНДР відносно Заходу Сполучені Штати Америки занепокоєні тим, що Північна Корея, знаходячись фактично в міжнародній ізоляції, може наважитись на використання міжконтинентальних балістичних ракет, спорядивши їх не тільки ядерними, але й хімічними або біологічними боєголовками, проти яких США поки що безсилі. Тому нормалізація дипломатичних відносин з Північною Кореєю, зняття економічних санкцій та інтеграція її в економічну систему Заходу - найбільш ефективний, на думку Тейлора і Бека, шлях зміцнення режиму тран- спарентності та встановлення мір довіри з КНДР [14].

Японія вбачає для себе мету превентивної дипломатії відносно КНДР перш за все в тому, щоб здійснити вплив на процес формування режиму транспарентності ядерних програм Північної Кореї, а також сприяти призупиненню виробництва та експорту з КНДР міжконтинентальних балістичних ракет та ракетних технологій. Проте, на відміну від США, в Токіо віддають перевагу не негайному вирішенню проблеми повної нормалізації відносин з КНДР, а пропонують поки що відставити це питання, хоча принципово також вважають, що воно відповідає інтересам національної безпеки. Розширення двосторонніх відносин може, за оцінками японських політиків, позбавити керівництво КНДР наймогутнішої зброї - збереження підвищеного режиму таємності та можливості надалі ефективно розігрувати карту непередбачливості своєї політики у відносинах з Японією, наганяючи таким чином страх та добиваючись необхідних поступок [15]. Встановлення дипломатичних відносин з Пхеньяном буде сприяти також пом'якшенню цензури за інформацією про внутрішню та зовнішню політику уряду, створить умови для перебування в країні японських дипломатів, журналістів та робітників зовнішньоторговельного напрямку і, як наслідок, дозволить в кінцевому рахунку зміцнити режим транспарентності та мір взаємодії довіри.

Одним із завдань превентивної дипломатії Японії відносно Північної Кореї є підвищення рівня залежності економіки КНДР від прямих зв'язків з японським ринком капіталу, інвестицій та передових технологій. Посилення такого роду фінансово-економічної залежності відкриває для японських політиків додаткові можливості політичного тиску на владу Північної Кореї в напрямку досягнення відкритості суспільства, правда,