УДК 327Підберезних І.Є.КИТАЙСЬКИЙ ЧИННИК В АМЕРИКАНСЬКО- ЯПОНСЬКИХ ВІДНОСИНАХ (1972-1979 РОКИ)

Автор, використовуючи матеріали періодичних видань та досліджень відомих американських та японських вчених, розглядає складні проблеми китайсько- американсько-японських відносин у 1972-1979 роках. Не дивлячись на їх активізацію, навряд чи можна говорити про можливості трансформації зв'язків між цими країнами у військово-політичний союз. Японсько-китайський діалог залишав невирішеними тайванську проблему, територіальні суперечки, питання про компенсацію збитків, нанесених Китаю японською агресією 30-х - 40-х років ХХ століття.

Ключові слова: національна безпека, зовнішня політика, Китай, Далекий Схід, військово-політичний альянс.

Автор, используя материалы периодических изданий и исследования известных американских и японских ученых, поднимает сложные вопросы китайско-американо-японских отношений в 1972-1979 гг. Несмотря на их активизацию, вряд ли можно говорить о трансформации связей между этими странами в военно-политический союз. Японско-китайский диалог оставлял нерешенными тайванскую проблему, территориальные споры, вопросы о компенсации убытков, нанесенных Китаю японской агрессией 30-40-х годов ХХ столетия.

Ключевые слова: национальная безопасность, внешняя политика, Китай, Дальний Восток, военно-политический альянс.

The author, using resources of Foreign and State periodical issues, literature works of the world-famous American and Japan Study historians, views a difficult problem of the Japan and USA relationships development and coming into being since 1972 to 1979 and shows the role of China in this process. Despite of their activization, hardly it is possible to speak about transformation of communications between these countries in the military- political union. The Japanese-Chinese dialogue left unresolved Taiwan's problem, territorial disputes, questions on indemnification of the losses put to China by the Japanese aggression in 30-40-s of XX century.

Key words: national security, foreign policy, China, Far East, military - political alliance.Китай завжди був, є та залишається предметом особливої уваги в системі міжнародних відносин Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Актуальність обраної проблематики полягає ще в тому, що у взаєминах США та Японії, починаючи з повоєнного часу, об'єктивно присутній «китайський чинник».

Цей напрямок дослідження вже був предметом вивчення як вітчизняних [1], так і закордонних науковців [2], але в такій інтерпретації та хронології, питання ще не розглядалося.

Головним чинником у зовнішньополітичній концепції Сполучених Штатів у 1970-х роках була відповідальність за світову стабільність п' яти центрів - США, Західної Європи, Японії, СРСР та КНР. У доповіді про зовнішню політику США на початку 1969 року Річард Ніксон наголосив: «Ніякий стабільний і міцний міжнародний порядок не буде досягнутий без внеску нації, населення якої становить більше, як 700 млн чоловік» [3]. Зрозуміло, що мова йшла про Китай.

Багатим на зовнішньополітичні події, які, безумовно, мали вплив на вибір шляху Японії в 1970-х роках, був 1972 рік. Протягом першої половини року уряд Е. Сато не міг відійти від «шоку», який він отримав від американсько- китайського зближення та повідомлення про візит Президента Ніксона до Китаю. Деякі кола японської громадськості очікували, що отримані американські «удари» примусять уряд переглянути зовнішньополітичний курс країни. Так, професор Кіотського університету М. Косака заявив, що «акція США... по відношенню до КНР є гарним уроком для Японії, який змусить її проводити більш незалежний курс» [4].

Уряд Е. Сато фактично не був готовим до такого кроку і не бажав переглядати свої дипломатичні концепції. Виступаючи в січні 1972 року на 68-ій сесії парламенту, міністр закордонних справ Т. Фукуда підкреслив, що відносини з США складають генеральну лінію зовнішньої політики Японії. На переговорах у Сан-Клементе між Р. Ніксоном і Е. Сато японська сторона, перш за все, була зацікавлена в тому, щоб отримати від представників США інформацію про характер майбутніх переговорів президента з КНР: як вони вплинуть на військові зобов'язання США відносно Тайваню, Південної Кореї, а також на американсько-японський «договір безпеки».

Не дивлячись на те, що японці на переговорах були в загальних рисах проінформовані про новий курс США щодо КНР, візит Ніксона до Пекіна викликав певну знервованість та занепокоєність Токіо.

Візит президента США Річарда Ніксона проходив з 21 до 28 лютого 1972 року. До складу офіційної делегації США також входили Державний секретар У. Роджерс, помічник президента з питань державної безпеки Г. Кіссінджер, спеціальний помічник Президента з адміністративних питань Р. Холдеман, секретар Білого дому з питань преси Р.Зіглер, військовий радник Президента Б. Скаукфорт та інші [5]. В перший день візиту американського президента прийняв Мао Цзедун. На цю бесіду Президент прибув лише у супроводі Г. Кіссінджера. Слід зауважити, що всі зустрічі проходили в повній таємниці.

27 лютого 1972 року у Шанхаї було надруковане американсько-китайське комюніке. У документі підкреслювалося, що «обидві країни бажають зменшити загрозу міжнародного військового конфлікту; сторони не повинні прагнути до панування в регіонах Азії. Кожна із сторін буде проти спроби будь-якої країни або групи країн встановити таке панування; кожна з сторін не має наміру вести переговори від імені третіх країн або укладати між собою договори, спрямовані проти інших держав [6].

Польський дослідник Станіслав Гломбінський у книзі «Китай і США» пише з приводу «шанхайського комюніке»: «Немає сумніву, що лише через деякий час можна буде оцінити ... значення цього документу. Але, важливо додати, що і візит президента США, і спільне комюніке викликали інтерес