УДК 327Пронь С.В.СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ЯПОНОЗНАВСТВО: КРОК ВПЕРЕД І ДВА НАЗАД

У статті робляться спроби науково-історичного аналізу стану сьогоденного українського японознавства. Автор доходить висновку, що сьогодні в Україні плідно працюють наукові сходознавчі школи, в тому числі і японські центри, Київського, Одеського, Харківського, Донецького національних та Чорноморського державного університетів. Однак треба констатувати, що в останнє десятиріччя історики і політологи - сходознавці значно поступилися своїми позиціями у виученні Сходу філологам.

Ключові слова: Японія, Україна, Азія, зовнішньополітична стратегія, міжнародні відносини, політичні проблеми.

В статье предпринимаются попытки научно-исторического анализа состояния современного украинского японоведения. Автор приходит к выводу, что сегодня в Украине плодотворно работают научные востоковедческие школы, в том числе и японские центры Киевского, Одесского, Харьковского, Донецкого национальных и Черноморского государственного университетов. Однако следует констатировать, что в последнее десятилетия историки и политологи-востоковеды значительно уступают в изучении Востока филологам.

Ключевые слова: Япония, Украина, Азия, внешнеполитическая стратегия, международные отношения, политические проблемы.

The article is the first attempt in Ukrainian historical science to make comprehensive analysis of studies Japanese History by modern scientists of Ukraine. The author comes to a conclusion, that today in Ukraine fruitfully work scientific schools of orientalism, including the Japanese centers Kiev, Odessa, Kharkov, Donetsk national and Black Sea state universities. However it is necessary to ascertain, that in last historians and political scientists - orientalists considerably concede decades in studying the East to philologists.

Key words: Japan, Ukraine, Asia, foreign-policy strategy, international relations political problems.Підготувати статтю мене підштовхнули три моменти. Перший - це публікації в газеті «Вечерний Николаев» під назвами «Встреча в обществе японской культуры «Татикадзе» та «Украина - Япония» [1] про перебування професора кафедри іноземних мов Київського національного університету імені Тараса Шеученка Івана Петровича Бондаренка у Чорноморському державному університеті імені Петра Могили (місто Миколаїв). Відверто кажучи, науково і предметно займаючись історією міжнародних відносин в Азіатсько- Тихоокеанському регіоні (в тому числі й Японією) більше 25-ти років, я був здивований відсутністю інформації про виступ колеги, хоча цей недолік, разом з приймаючою стороною, відношу і на власний рахунок.

Другий. Моя неучасть у міжнародних форумах з японістики 2009-2010 років пояснюється об'єктивно-суб'єктивними чинниками. Третій момент (найголовніший і найсуттєвіший) - це стан сучасного українського японознавства. Для порівняння та «загострення» ситуації наведу наступні дані. З 2000 до 2007 років у Російській Федерації з історії та культури Японії вийшли дослідження А. Жукова, О. Кравцевича [2]; В. Павлетенко [3]; О. Сьоміна [4]; В. Рамзеса [5]; Д. Стрельцова [6]; О. Куропаткіна [7]; І. Лебедєвої [8]; В. Золотарьова, Ю. Соколова [9]; В. Моло- дякова [10]; М. Чегодарь [11]; Т. Григор'євої [12] та інших науковців.

На жаль, українська сьогоденна японістика, крім декількох дисертаційних досліджень, наприклад, О.К. Микал «Політичні відносини Японії та Європейського Союзу у 90-ті рр. ХХ ст. [13]; Ю.В. Осадчої «Его-белетристика як жанр: питання поетики (на матеріалі японської та української прози)» [14]; М.В. Якименко «Вираження картини світу в лексиці японської мови» [15]; О.О. Ша- повалової «Російсько-японські відносини. 20002008 рр.» [16], як кажуть, «пасе задніх».

Але загальна справа виучення, усвідомлення, розповсюдження знань з історії, культури, політики Японії полягає навіть не стільки в кількості друкованих праць, скільки в якості, у підходах, мотивації та обґрунтуванні обраної проблематики.

Візьміть, наприклад, матеріали Першої міжнародної наукової конференції «Японська мова та культура в сучасній Європі та Україні.» [17]. Не буду називати прізвищ авторів, бо вважаю, що це не їхня провина, а наша - наукових керівників і консультантів.

На сторінці 216 читаємо: «Японія - це дивовижна країна, якій вдається поєднувати багаторічні традиції з новітніми технологіями». Може мова йдеться про тисячорічні традиції?

Або (сторінка 223): «Підйом [у Японії - С.П.] почався в 50-ті роки минулого століття, коли весь народ рішуче узявся за діло поліпшення свого життя». Хіба це про Японію? Це КПРС і СРСР! І знову: «История японистики в России имеет долгую историю» (стор. 236).

Наостанок - теза зі сторінки 242: «... адже ринкова трансформація українського суспільства знаходиться на начальному етапі і підтримується за рахунок співробітництва з японськими дипломатичними, науковими, економічними, промисловими та громадськими колами». Без коментарів!

Невже поважний науковий керівник одного з харківських вузів спокійно реагує на те, коли здобувач пише: «Територіальне питання вже не впливає так сильно на розвиток двосторонніх відносин. [Японії та Росії. - С.П.]. Тільки лінивий історик не знає, що сьогодні - це ключова, домінуюча проблема російсько-японських взаємин. Або в тексті рукопису йдеться про «спроби жорсткої ув'язки розвитку співробітництва з передачею островів, що вживала Японія» (посилання не робив свідомо, виходячи з етичних міркувань. - С.П.). Що може вдіяти без'ядерна Японія проти могутньої (в першу чергу, у військово-стратегічному плані) Росії без попереднього обговорення та згоди Сполучених Штатів Америки? Нічого!

Можливо, я не правий, але нам - науковцям старшого покоління, необхідно відповідати за своїх молодших колег (принаймні, морально, за все написане і скоєне ними), всебічно допомагати їм, виходячи, перш за все, із власної фахової підготовки. Мета порушеної проблеми - не критика української наукової дійсності, а поштовх до об' єднання зусиль учених у виученні японістики - багатобарвної, привабливої