До своєї нової книги «Історія Японії (від реставрації Мейдзі до сучасності: 1868-2009 рр.)» навмисно включив розділ «Цікаві факти», бо переконаний, що цікавість народжує інтерес до виучення, а виучення безпосередньо сприяє отриманню знань і лише останні формують систему підготовки фахівців. Наведу лише окремі приклади розділу.

У 1274 році онук Чінгісхана Хубілай - монгольський володар Китаю, здійснює спробу захопити Японію, але був відбитий. У 1281 році Хубілай знову намагається підкорити Японію. За свідченням літописців, він поставив упоперек Корейської затоки 10 тисяч кораблів, щоб по цьому «дерев'яному мосту» пустити монгольську кінноту. Зненацька налетів тайфун, який розоро- щив могутній флот. В історії Японії цей тайфун отримав назву «Божественного вітру» (камікадзе).

Сьогун Хідейосі Тойотомі (1536-1598) висловив бажання оглянути сад майстра чайної церемонії Рікю (1522-1591); цей сад прославився на всю країну своїми квітами повеліки. Коли сьогун у призначений ранковий час прийшов до саду, то побачив, що всі квіти зрізано. Розлючений, він зайшов у кімнату для чайної церемонії і побачив ікебану з одного-однісінького стебла повеліки. Рікю приніс у жертву всі квіти свого саду, щоб підкреслити їх красу саме в одному - найкращому. Ієрогліфи «ікебана» дослівно перекладають як «живі квіти».

Видатним автором творів про Японію вважається португальський місіонер Луїш Фроїш, який прожив у країні 34 роки (1563-1597). На основі своїх щоденників він підготував працю «Історія Японії», перша частина якої була надрукована німецькою мовою лише у 1926 році, а у Португалії - у 1976-му.

Фідзіяма (Фудзі, Фудзі-сан) - діючий вулкан на о. Хонсю, який, за твердженням літописців, вибухав вісімнадцять разів, останні з котрих відбулися у 800-му, 864-му, 1707-1708 роках. Японське прислів'я стверджує: «Хто ні разу не піднімався на цю гору, той - дурень; а хто зробив це двічі, той удвічі дурень». Висота Фудзіями - 3776 метрів над рівнем моря» [18, с. 419]. Хіба не цікаво?

Сьогодні в Україні плідно працюють, на думку автора, наукові сходознавчі школи, в тому числі і японські центри Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, Харківського національного університету ім. В. Каразіна, Донецького національного університету та Чорноморського державного університету імені Петра Могили.

Треба констатувати, що останнє десятиріччя історики (політологи) - сходознавці значно поступилися своїми позиціями у вивченні Сходу філологам. Прикладом може бути проведення останніми 20-21 березня 2009 р. та 26-27 березня 2010 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка Першої та Другої міжнародних наукових конференцій «Японська мова та культура в сучасній Європі та Україні - проблеми сьогодення і подальші перспективи» (з ініціативи та за сприяння професора Івана Бондаренка).

Іншим підтвердженням втрати позицій українськими сходознавцями є той факт, що, наприклад, у 2000 році за спеціальністю 07.00.01 (історія України) було захищено 78 кандидатських дисертацій, а за спеціальністю 07.00.02 (Всесвітня історія) - тільки 24 (з історії Сходу - 5); у 2003 році - 91 дисертація з історії України, 39 - із всесвітньої історії (зі сходознавчої тематики - 7); у 2005 році - з історії України - 127, з всесвітньої - 34 (з історії Сходу - 8).

Хто сьогодні з молодих учених в Україні займається дослідженням і виученням наукової спадщини всесвітньовідомих сходознавців професорів Джона Фербенка, Оуена Латтімора (США), академіків В.М. Алексєєва, Г.М. Бонгард- Левіна, О.Л. Нарочницького, В.С. Мяснікова, С.Л. Тихвінського (Росія), професорів Лю Даняня (Китай), Цугітака Сато (Японія), Поля Пельо (Франція), Тео Баркера (Велика Британія) та багатьох інших?

А чи багато ми знаємо про наукову діяльність Віктора Йосиповича Филоненка, якого видатний

ЛІТЕРАТУРА український історик, патріарх української історичної науки Ярослав Дашкевич назвав «Нестором радянських сходознавців» [19]?

Не треба сьогодні вже доводити і наголошувати на тому, що східні цивілізації - китайська, індійська, японська - вважаються найдавнішими у світі. Не потребує підтвердження й той факт, що історичне надбання сучасної України, як наприклад, трипільська і скіфська культури, давньогрецькі міста-поліси складають скарбницю не тільки національної, але й всесвітньої історії.

У історії, як не дивно, є суттєвий «недолік» й водночас «перевага» - вона повторюється. Не варто «плювати» в колодязь історії українського сходознавства, бо майбутнім поколінням українців ще знадобиться не тільки «єврокапіталістична вода» з революціями, повстаннями, комуністичними і фашистськими диктатурами, але й кришталеве джерело Сходу з його традиціями, психологією та мудрістю. Дуже не хотілося б, щоб вираз «Камо грядеши, українське японознавство» відповідав історичному призначенню.Вечерний Николаев. - 2010. - 20, 25 февр.

Япония 2000: концерватизм и традиционализм / Под ред. А.Е. Жукова, А.И. Кравцевича. - М., 2000. - 274 с.

Япония в современном мире / Под. ред. В.Н. Павлетенко. - М., 2000. - 308 с.

Семин А.В. Внешнеполитические ориентиры Японии и Китай / А.В. Семин. - М., 2001. - 272 с.

Япония: снова на марше / Под ред. В.Б. Рамзеса. - М., 2001. - 240 с.; Япония: экономика, общество и научно- технический прогресс / Под ред. В. Рамзеса. - М., 2003. - 218 с.

Стрельцов Д.В. Система государственного управления Японии в послевоенный период / Д.В. Стрельцов. - М., 2002. - 184 с.

Куропаткин А.Н. Русско-японская война 1904-1905 гг. Итоги войны / А.Н. Куропаткин. - СПб., 2002. - 264 с.

Япония и современный мировой порядок / Под ред. А.Е. Жукова, И.П.