скупий і жадібний. Земля завжди годувала селян, і не пустити в будинок плуг вважалося негідним. Звичай ходіння з плугом був вельми стійкий навіть в ті часи, коли церкви закривалися і обрядовість порицалась [9]. Наприклад, зараз у с. Малоянісоль іноді й тепер парубки або хлопчики по двоє ходять із плугом. Він може бути як паперовий, картонний, пластмасовий, металевий невеликих розмірів, так і справжній. Вважається, що в той дім, куди принесуть плужок, прийде вдача та буде добрий урожай. За повір'ям, із плужком ходять лише до добрих людей. Коли заходять колядувати в будинок, плужок ставлять на суфру (низький круглий дерев'яний стіл, на якому греки готують їжу і за яким їдять) [10]. О 19-20-й годині ходіння із плугом припинялося, починали ходити старші за віком хлопці, співаючи «колінце» (колядку) про січень, про пришестя на землю Христа й про святого Василя.
Ближче до півночі, з 12 до 3-х ранку, ходили співати «арши та каланда» вже дорослі чоловіки і люди похилого віку. Ходили групами по 8-10 чоловік [11], мінімум було 6 чоловік. Виконання «арши та каланда» - це цілий ритуал. Їх виконували під іконами. Господар запалював свічку або лампадку. Пісня була довга, її потрібно було доспівати і дослухати до кінця. Співати вступало по 2 людини. В кожної «двійки» була своя «партія».
Дорослим колядникам господарі давали «хундра халача» - великі калачі. У новорічну ніч «руха ти валишкан» - спати не лягали, і світло горіло до ранку. Це був новорічний «марафон» - одні вирушали, інші приходили, двері в будинках не замикались.
У деяких селах цього дня заводили в будинок теля або корову (годувальницю сім'ї), одягали на ріг калачик. Якщо у дворі був колодязь - в нього теж кидали калач на урожай, щоб не було засухи.
У першій половині ХХ ст. традиційно у грецьких селах о 12-й годині ночі господиня будинку з ким-небудь із сім'ї або сама йшла на річку, де біля ополонки запалювала свічку, насипала ячменю, ставила калачик або монету, кадила ладаном, промовляла молитву, набирала відро води й поверталася додому. Дорога до річки й назад здійснювалася мовчки, говорити дозволялося уже в кімнаті, після молитви. Потім вона брала в посуд жарини, клала ладан й обходила усі стайні, комори та інші надвірні приміщення. Господиня чіпляла кожній корові та бику на ріг калачик. На сьогодні цей обряд побутує у спрощеній формі, але люди зрілого віку обов'язково заходять у цю ніч до худоби й намагаються нагодувати її якнайкраще.
Після того, як пройшли всі колядники, вранці 14 січня, у 3-4 години господар першим особисто проходив все своє подвір'я і посівав ячменем. Після цього приходили посівати всі, хто бажав, обов'язково чоловіки. Цього дня кожний двір чекав, щоб першим прийшов чоловік, жінки цього дня з будинку не виходили.
Зазвичай зранку ходять підлітки, посіваючи ячменем чи пшеницею і повністю цитуючи одну й ту саму фразу про святого Василя, вона слугує і вітанням у день Нового року. Наприклад, в с. Ялта Першотравневого району посівали лише ячменем. Надається значення обставині, хто першим прийшов посівати. Якщо прийшов той, хто був першим у минулому році, коли був «урожайний рік», то він вважається уруглу (урум. - щасливим, вдалим) і його обдаровують. Слід підкреслити, що різдвяне та новорічне побажання багатого врожаю було головним - сабан берет'ет.
У кожному селищі є свої традиційні особливості святкування Ай-Василя та приготування традиційного пирога. Так, наприклад, до недавнього часу у с. В. Янісоль напередодні Нового року члени родини обходили усі господарські приміщення, а потім поверталися до будинку, де вже чекав накритий новорічний стіл. У цей час хто-небудь із чоловіків заводив до будинку вівцю, теличку або ягничку. Обов' язковим атрибутом новорічного столу є сухадац, або Василіпіта, - пампушка Василя, пиріг без начинки, але іноді він був начинений пережареною з медом і маслом мукою [12].
Трапезу починав голова сім'ї: він розрізав пиріг на шматочки за числом членів сім'ї, враховуючи відсутніх і немовлят, оголошуючи ім'я того, кому нарізалася частка. Починаючи зі старших за віком, батько подавав кожному його частку пирога. Мати пригощалася першою. Той, кому дісталася монета у шматочку пирога, вважався найщасливішим у Новому році, а благополуччя сім'ї у наступному році залежало від нього. Шматок пирога подавався із чаркою горілки або вина, яку можна було пити або не пити. Усі обдаровували один одного грошима. Першим випивав свою чарку голова сім'ї, промовляючи традиційну фразу: «Ласкаво просимо, св. Василь, який приніс здоров'я, благословення і рік благополучний і радісний».
Це вітання повністю або скорочено промовляв кожен перед тим, як випити. Після закінчення ритуалу з пирогом можна їсти все, що смакує. Якщо під час новорічної трапези хто- небудь чхав, то йому дарували заведену до хати худобу. Приплід від подарунка приписувався «щастю обдарованого».
У с. Старий Крим цього дня в кожному будинку господиня готує пиріг і обов'язково кладе монету на щастя. Кому вона дістанеться, того чекає успіх у новому році. Рецепти пирога були різними. Пиріг робили, як правило, шарованим як на дріжджах, так і без них. На 1,5-2 склянки води клали щіпку солі, 20-30 грам дріжджів