УДК 94+327Каракуц А.М.ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА НІМЕЧЧИНИ НАПРИКІНЦІ 1980-Х - НА ПОЧАТКУ 1990-Х РР.

Дана стаття є дослідженням розвитку зовнішньої політики Німеччини наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. Шляхом порівняльного аналізу досліджується зовнішньополітична стратегія ФРН до та після об'єднання країни у 1990 р. Характеризується еволюція ролі Німеччини на світовій арені після закінчення «холодної війни». Розглядається роль Бонну під час балканських війн на початку 1990-х рр.

Ключові слова: об'єднання Німеччини, зовнішня політика, Європейський Союз, НАТО, США, Франція, СРСР, Росія.

Данная статья является исследованием внешней политики Германии в конце 1980-х - в начале 1990-х гг. Путем сравнительного анализа исследуется внешнеполитическая стратегия ФРГ до и после объединения страны в 1990 г. Характеризуется эволюция роли Германии на мировой арене после окончания «холодной войны». Рассматривается роль Бонна во время балканских войн в начале 1990-х гг.

Ключевые слова: объединение Германии, внешняя политика, Европейский Союз, НАТО, США, Франция, СССР, Россия.

This article is devoted to the development of German foreign policy in late 1980s - beginning of 1990s. Author compares German foreign policy strategy before and after Unification in 1990. The main attention is focused on Germany's international role after the end of Cold war. Author assesses Bonn's role in Balkan wars at the beginning of 1990s.

Key words: Germany unification, foreign policy, European Union, NATO, the USA, France, the USSR, Russia.У 1980 р. відомий американський дослідник Девід Каллео, аналізуючи німецьке питання, зазначив: «Історичний досвід свідчить про те, що об'єднана Німеччина являє собою загрозу як своїм мешканцям, так і своїм сусідам». З цього він зробив висновок: «Аби зберігати Європу в спокої, Німеччина має бути стримана більш потужною силою» [1]. Протягом «холодної війни» цими силами виступали СРСР та США, і ще на початку 1989 р. мало хто пророкував, що через два роки світ побачить єдину німецьку націю. Втім, швидкий розпад комуністичної системи та кри- зисне становище у Східній Німеччині дозволили вже у жовтні 1990 р. зробити мрію німців про єдину державу реальністю.

Об'єднана ФРН за своїми економічними показниками, кількістю населення та потенціалом одразу виходила на перше місце в Європі. Це викликало побоювання в сусідів Німеччини, але, насамперед, було викликом самій державі через необхідність пошуку своєї нової ролі на міжнародній арені. Досвід ХХ століття вказував, що якщо Німеччина шукатиме «особливого шляху», це може призвести до нової катастрофи.

В той же час, зважаючи на докорінну зміну міжнародної системи, пов'язану з розпадом Радянського Союзу, ФРН мала модифікувати своє бачення зовнішнього світу. Аби зрозуміти, яким чином еволюціонувала зовнішня політика Німеччини після об' єднання, варто порівняти її характерні особливості в період з кінця 1980-х до початку 1990-х рр., бо саме в час відбувалася її докорінна зміна та становлення нової зовнішньополітичної стратегії цієї країни.

Літературу, присвячену зовнішній політиці Німеччини наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр., можна умовно розділити на три групи: 1) дослідження радянських теоретиків і практиків міжнародних відносин до 1991 р.; 2) праці українських та російських дослідників періоду незалежності; 3) зарубіжна література із зовнішньої політики ФРН.

Слід зазначити, що у радянській науковій літературі бракувало серйозних досліджень зовнішньої політики Бонна в період кінця 1980-х - 1991 рр. Певні аспекти були висвітлені в наукових працях М.В. Павлова [2], В.П. Ребріна [3], М.К. Семічева [4] та ін. Варто зазначити, що ці праці відбивають підходи свого часу і не відступають від офіційних установок колишнього СРСР.

В українській історіографії періоду державної незалежності вийшла низка наукових праць А.І. Кудряченка [5], А.Ю. Мартинова [6], Д.М. Ла- кішика [7], Р.А. Кривоноса [8], І.І. Харченка [9], Кондратюка С.В. [10]. Роботи цих авторів присвячені різним аспектам зовнішньополітичної стратегії ФРН. Об'єднує їх розуміння, що внаслідок глобальних змін кінця 80-х - початку 90-х років Німеччина отримала засоби структурного впливу на політичну й економічну ситуацію, насамперед, на європейському континенті. Значна кількість досліджень, присвячених німецькій зовнішній політиці, присутня в російській історіографії. Серед основних праць потрібно відмітити монографії І.Ф. Максимичова [11], М.В. Павлова [12], Т.В. Арзаманової і М.Г. Арзаманова [13].

Безумовно, найбільшу кількість досліджень, присвячених цьому питанню, можна знайти у західній історіографії, насамперед німецькій, французькій, англійській та американській. Варто виокремити праці К. Кайзера [14], Т.Г. Еша [15], Дж. Андерсена [16], П. Катценштайна [17], А. Стент [18], Ф. Залікова та К. Райс [19].

Тож якими були принципові риси зовнішньої політики Бонну протягом «холодної війни»? По- перше, вона відрізнялася своєю прозахідною спрямованістю. Перший канцлер ФРН Конрад Аденауер наприкінці 1949-х, в умовах наростаючої конфронтації СРСР та США, зробив ставку на західний блок. Це було кардинальною зміною зовнішньополітичної спрямованості Німеччини, яка раніше розглядала себе як центральноєвропейську потугу, що протистоїть, з одного боку, Франції та Великобританії, а з іншого - Росії. Після Другої світової війни багато західних німців хотіли бачити свою країну своєрідним містком між Заходом та Сходом, проте це не входило ані в плани США, Великої Британії та Франції, ані в плани Аденауера, який обрав курс на інтеграцію в НАТО та Європейську економічну спільноту.

Пізніше прозахідний курс Аденауера був підкріплений «Східною політикою» Віллі Брандта. За своєю формою