Миколаївський торговий порт на початку ХХ ст.

(1900-1914 рр.)

На даному історичному етапі розвитку України надзвичайно важливим уявляється звернення до історичного досвіду, бо його розумне використання надає ключі до вирішення сучасних політико- економічних проблем. Саме у визначений автором період, регіон Північного Причорномор'я переживав економічний розквіт, а розвитку Миколаєва, одному з найважливіших центрів даного регіону, сприяла, головним чином, діяльність його торгового порту. Розвиток міста і порту були дуже тісно взаємопов'язані, тому що з удосконаленням порту в Миколаїв надходив промисловий прогрес: будувалася залізниця, водопровід, брукувалися вулиці. Миколаївський торговий порт відігравав значну роль у зовнішньо-економічних зв'язках України у складі Російської імперії і на початок ХХ ст. став належати до десятьох кращих портів держави.

Діяльність Миколаївського порту ретельно розглядалася у працях вітчизняних істориків. Наприклад, дослідження М.Д. Лагути "Хронология главнейших исторических событий города Николаева", В.І.Альошина "Николаев. Архитектурно-исторический очерк", В.Н.Нікітіна "Николаевская хлебная биржа. Прошлое и настоящее" та ін.

Однак ще існують деякі питання з даної проблеми, що недостатньо висвітлені. Використовуючи дані Миколаївського державного архіву, звіти начальника Миколаївського торгового порту з 1900 по 1912 рр. та "Обзор Николаевского градоначальника за 1914 г.", автор статті розглянув такі напрямки, як іноземні інвестиції; експортно-імпортні можливості порту; техніко-економічне удосконалення порту.

Вплив іноземних інвестицій був надзвичайно позитивний не тільки на стан торгового порту, а й на саме місто. Цікавим уявляється автору й утворення сумісних підприємств. Із відкриттям Миколаївського порту для іноземних суден почалося економічне, політичне (відкриваються німецьке, англійське консульства) та соціально-суспільне пожвавлення у житті Миколаєва.

Після обробки архівних даних було виявлено, що експорт Миколаївського торгового порту у кілька разів

перевищував імпорт. Вивіз товарів здійснювався, головним чином, на суднах, які ходили під іноземним прапором. Експортували здебільшого сировину (руду, ліс), зерно і хлібопродукти. По вивозу руди Миколаїв займав перше місце у Росії, а у хліботоргівлі стає головним конкурентом серед портів Північного Причорномор'я. До імпорту належали переважно колоніальні товари, обладнання, техніка.

Незважаючи на сприятливі умови для розвитку, Миколаївський порт не відразу займає важливе місце у експортно-імпортних операціях Росії. Проте збільшення хлібної торгівлі, яке відбувалось за рахунок розширення хлібородного району, який був прилеглий до Миколаєва, зробило місто важливим ринком українського Причорномор'я.

Для прискорення транспортних зв'язків Миколаєва з іншими регіонами у 60-70-і роки місто було введено у мережу залізничного сполучення Єлисаветград- Кременчук. Проведення залізничної вітки від вокзалу до порту (Вузький лиман, Попова балка) надало міцний поштовх до розвитку Миколаївського комерційного порту [1].

Дозвіл уряду Миколаєва в 1879 р. стягувати півкопієчний збір із загальної ваги усіх товарів, які вивозилися за кордон, крім лісу [2], надавав можливість направляти ці кошти на поліпшення портових споруд, що примикали до їх територій, причальну лінію, під'їзди до неї, замостити спуски, які вели до пристаней і мостів та з'єднували райони, що доставляли хлібні вантажі в порт на конях та ін.

3 1901 р. збір у розмірі 1/4 копійки з пуда був установлений на товари, які вивозилися за кордон, зокрема на хлібні вантажі, сіно, солому, добриво, глину, крейду, гіпс, цемент та алебастр, мармур, кам'яне вугілля, кокс, нафтопродукти, руду, шлаки залізні, цегли звичайні, сіль та дрова. Півкопійки з пуда сплачували за вивіз різноманітного насіння, льону, прядива, борошна, круп, лісоматеріалів (крім цінних порід дерева) [3]. Протягом кількох років попудний збір збільшувався в декілька разів. Лише у 1909 р. він дорівнював 335713 крб. 51 коп. [4]. Нагромаджені протягом кількох років кошти дозволили купити пароплав "Льодокол" (900000 крб.), утримувати криголам "Гайдамака", відшкодувати витрати на будівництво каботажної гавані [5], дозволило забрукувати велику площу вулиць як самого міста, так і під'їзних шляхів до порту [6], наприклад, у 1908 р. - 285090 кв. саженів [7].

Улаштування порту проводилось також за рахунок держави. На будівництво гранітної пристані довжиною в 550 саженів урядом було асигновано 1700000 крб. [8]. Вона була споруджена у 1891 р. [9], а перед цим, в

інтересах Миколаївського комерційного порту, очистили Очаківський бар (портова споруда), бо утримання корабельного каналу дорого обходилось комерсантам, особливо торговцям хлібом [10].

Розчистка мілин, які перешкоджали проходу до Миколаївського комерційного порту, розчистка Очаківського бару коштувала уряду близько мільйона крб. (1887 р.) У наступні роки кілька разів повторювалося заглиблення Очаківського бара для підходу іноземних суден з великим тоннажем.

У другій половині ХІХ ст. значно покращилося обладнання торгового порту. У 1893 р. став до ладу стаціонарний елеватор, який був побудований за проектом інженерів Ф.Н.Кноррінта та А.В.Боффемеля на кошти Харківської залізниці в сумі 825 тис. крб. [11].

Введення в експлуатацію елеватора значно збільшило пропускну спроможність порту. Елеватор, який уміщував 11,5 млн. зернопродуктів, забезпечував переробку від 10 до 20 тис. вантажів щодоби [12].

За його допомогою оброблювалася значна кількість зерна, а це складало 10-12% загальної пропускної можливості порту. Елеватор міг подавати вантажі одночасно на 3 кораблі, які стояли біля набережної. В порту працювало 6-7 плавучих елеваторів, які перевантажували зерно з барж на іноземні пароплави. Швидкість роботи плавучих одинарних елеваторів - 3600 пудів, подвійних - 7500 пудів за годину. Для зберігання зерна було у наявності 98 магазинів, загальною місткістю в 2055000 пудів [13]. Магазини мали залізничну