З початку 1989 року було знято обмеження щодо кількості працівників, зайнятих у приватних фірмах. Тоді ж введено і положення, що всі господарські суб'єкти, незалежно від типу власності, на однакових правах нестимуть суспільно- правове навантаження, а також одержуватимуть рівний доступ до банківських кредитів та засобів виробництва. Економічній свободі сприяла також проста процедура дозволу на господарську діяльність й створення приватних фірм, яка зводилася до реєстрації в адміністрації міста чи гміни заяви про запис у реєстр про господарську діяльність, далі - протягом 14 днів можна було розпочати господарську діяльність. Лише на 15 видів діяльності необхідне було отримання додаткових дозволів. Згодом кількість галузей була обмежена до 6 (розвідка та добування корисних копалин; виробництво та торгівля вибуховими матеріалами; виробництво, переробка та розповсюдження палива і енергії; охорона осіб та власності; розповсюдження радіо- та телепрограм; повітряні перевезення) [5].

Свобода здійснення господарської діяльності сприяла швидкому зростанню малих, у тому числі сімейних, приватних фірм в усіх галузях економіки. Польська держава створювала, з дотриманням принципів рівноправності та конкуренції, сприятливі умови для функціонування та розвитку мікропідприємств, а також малих і середніх підприємств переважно через: внесення змін у правові норми, що сприяють розвитку мікро, малих і середніх підприємців, особливо у сфері одержання кредитів, формування інфраструктури підтримки підприємництва та надання консалтингових послуг, полегшення доступу до інформації, навчання та консультації, підтримку установ та організацій, що сприяють розвиткові підприємництва, полегшення співпраці підприємців із зарубіжними суб'єктами господарювання [6].

В 1992 році у Сеймі почала діяти Комісія малих та середніх підприємств. До компетенції Комісії, серед інших проблем, пов'язаних зі створенням відповідних правових засад для заснування, входить і розвиток малих та середніх підприємств. У вересні 1995 р. був створений Польський Фонд підтримки та розвитку малих і середніх підприємств. Основною метою Фонду було створення умов розвитку для сектору таких підприємств як важливого елементу польської економіки, що робить істотний внесок у створення національного доходу та підвищення рівня добробуту в країні.

У свою чергу, стратегічною метою Фонду на 1995-1999 рр. було підвищення конкурентоспроможності польських малих і середніх підприємств до рівня, що надавав би їм можливість ефективно функціонувати на внутрішньому та зовнішньому ринках, насамперед на ринку ЄС. За ініціативою Фонду у жовтні 1995 р. створена Державна система послуг для малих і середніх підприємств. У листопаді 2000 р. замість згаданого Фонду була створена Польська агенція розвитку підприємництва (ПАРП). Результати такої політики не змусили себе довго чекати, кількість малих та середніх підприємстві динамічно зростала, і на рубежі ХХ-ХХІ століття вони становили основу економіки країни у кількісному так і в якісному вимірі. Особливо відзначимо, що в 2004 році малі та середні підприємства створили 51,5 % ВВП країни, ця цифра співвідноситься з аналогічними показниками країн ЄС-15. Крім того, у цей період привабливою формою здійснення господарської діяльності були спілки торговельного права. Загальна кількість спілок у Польщі зросла з 104,9 тис. у 1995 році до 220,2 тис. у 2004-му, тобто більше, ніж удвічі [7].

Реструктуризація підприємств була одним з провідних напрямків реформування польської економіки, починаючи з 1989 року. Державний сектор у 1989 р. охоплював 90 % виробництва і 85 % капіталовкладень. В основу системної трансформації уряд поклав кардинальні перетворення власності. Її зміна відбувалася у таких формах: прямий продаж підприємств юридичним і фізичним особам; акціонування підприємств; виділення власності органів місцевого самоуправління; зміни у кооперативному секторі; включення в господарську систему підприємств, які частково або повністю належали іноземцям. Реструктуризація деяких провідних галузей польської економіки відбулася в результаті прямого тиску з боку Європейської Комісії. Тут можна згадати, наприклад, Закон про реструктуризацію чорної металургії 2001 року, програми реструктуризації вугільної та сірчаної промисловості в яких були враховані численні вимоги Комісії. Таким чином, специфікою польської приватизації стало використання різних форм і методів її здійснення. Відзначимо, що згідно із «Законом про приватизацію», прийнятим в 1990 році, були створені центральне агентство, що керувало процесом приватизації, і Міністерство у справах власності. Таким чином, план дій, спрямований на вступ країни до ЄС, сприяв створенню правової та організаційної мережі для підтримки сектору малих та середніх підприємств [8].

Реструктуризація малих державних під-приємств почалася вже у 1989 р., до кінця 1990 року до приватного сектора їх було передано 35 тис. У 1992 році частка несільськогосподарського приватного сектора у валовому внутрішньому продукті (ВВП) становила 45 %, в тому числі в промисловості - 31 %, у будівництві - 78 % і в торгівлі - біля 91 %. У 1990 році уряд оголосив програму «масової приватизації» для декількох сотень найбільших державних підприємств; однак до реалізації цієї програми не приступали аж до 1996 року через численні поправки і доповнення. В основі цієї приватизації лежала роздача громадянам ваучерів, які являли собою акції на власність у 15 національних інвестиційних фондах, між якими і розподілялися акції підприємств, що приватизуються. До кінця листопада 1996 цією програмою було охоплено 90 % населення. В результаті в 1990-2001 роках було приватизовано 5 350 державних підприємств, або 64 % від загальної кількості державних підприємств зареєстрованих в 1990 році. В