приватному секторі вже в 1996 році працювало понад 65 % всіх зайнятих в економіки країни. Приватизація великих підприємств викликала менший інтерес з боку потенційних покупців і активний опір з боку робітників. До 1992 були акціоновані тільки 501 з 8 841 підприємств, і лише 76 були придбані за ринковими цінами вітчизняними або іноземними покупцями. До кінця 1996 р. була здійснена приватизація лише 1 895 великих підприємств з 8 841, що існували в 1989 році, однак вже на початок 2002 року 70 % підприємств були роздержавлені. Надалі приватизаційний процес загальмувався, що пов'язувалося з його високою політизацією. Кількість фізичних осіб, які займалися індивідуальною господарською діяльністю, у 1995-2003 рр. зросла з 1,7 млн до 2,8 млн, тобто на 65 %, а державних підприємств - зменшилася з 4,4 млн до 1,7 млн тобто у 2,5 рази [9].
Досягнення макроекономічної стабільності було стратегічною метою реформування польської економіки. Однак стабілізувати макроекономічні показники вдалося далеко не одразу. В 1990 році інфляція в країні досягла 617,7 %, 1991 - 71,1 %, а в наступні роки ці показники поступово зменшувалася, в 1998 році інфляція становила 8,6 %, в 2001 - 3,6 %; в 2003 році інфляційний показник був рекордно низьким, навіть на тлі країн ЄС, - 0,7 %, щоправда в 2004 році ця цифра збільшилася до 3,6 %. Владі країни вдалося приборкати інфляцію, багато в чому завдяки проведенню жорсткої монетарної політики уряду. Прийнята в 1998 році «Середньострокова стратегія монетарної політики на 1999-2003 роки» передбачала середньорічну інфляцію на рівні 4 %, «Стратегія монетарної політики після 2003 року» мала на меті утримати річну інфляцію на рівні 2,5 ± 1 %.
Стратегії були реалізовані на практиці, завдяки чому в період ведення офіційних переговорів з ЄС польська влада продемонструвала здатність впливати на макроекономічну ситуацію в країні. Проявом жорсткої монетарної політики було утримання курсу злотого відносно основних світових валют у межах вузького валютного коридору. Так, з урахуванням проведеної деномінації злотого, курс злотого по відношенню до долара в 1990-1997 роках зріс в 3,4 рази, в той час як споживчі ціни - в 7,5; за період з 1998 по 2004 рік курсове співвідношення пари злотий / долар змінилося лише на кілька відсотків (3,51 в 1998 році; 3,62 в 2004). Запорукою досягнення макроекономічної стабільності в будь-якій державі є утримання на невисокому рівні дефіциту державного бюджету, стандарт ЄС, який випливав з Маастрихтських критеріїв - не більш, ніж 3 % дефіциту бюджету від загального показника ВВП країни. В 1990-2004 роках дефіцит державного бюджету Польщі зазвичай не перевищував позначки в 5 %, винятком тут були 1992 та 2004 роки: так, в рік приєднання до ЄС дефіцит становив 5,7 % [10]. Такий дефіцит бюджету був не набагато вищим, ніж в країнах Європейської Унії.
Паралельно зі зменшенням темпів інфляції в країні зменшувалися й ставки по кредитам для фізичних та юридичних осіб: так, в 1991 році річна середньозважена ставка банківського кредиту становила 62,5 %, а в 2004 - 10,4 %. Цьому сприяла політика Національного Банку Речі Посполитої, який послідовно знижував кредитну облікову ставку в 1991-2004 роках з 20 % до 3,4 % в 2004. Рекордним в цьому прані був період з лютого 2001 року по травень 2003 року, коли Національний Банк зменшував облікову ставку 20 разів. Однак, незважаючи на це, споживчі кредити для громадян Польщі, навіть у 2004 році надавалися під значно вищий відсоток, ніж у країнах ЄС, у середньому він становив 16 % [11].
Перебудова кредитно-фінансової системи країни у відповідності з потребами ринкової економіки розпочалася 1 лютого 1989 року, тоді із системи Національного Банку Польщі було виділено 9 регіональних банків, тим самим було створено основу для формування двоступінчатої банківської системи. Регіональні банки взяли на себе функції по безпосередньому обслуговуванню економічних суб'єктів, характерні для комерційних банків, у той час як на Національний банк покладалися функції винятково центрального банку: грошово-кредитне регулювання економіки, емісія кредитних грошей, кредитування комерційних банків [12].
Паралельно відбувався процес приватизації банківської системи країни. Старт йому наданий Законом від 31 січня 1989 року «Банківське право». В перші роки цей процес характеризувався надзвичайно ліберальним підходом до формування ринкової банківської системи. В результаті до 1992 року в країні було створено 75 нових приватних банків [13]. Однак, незважаючи на інтенсивне зростання кількості банків у перші роки реформ, вони були досить слабкі, а сукупна їхня капіталізація недостатня для того, щоб стати локомотивом економічної трансформації. На первісному етапі банки фактично ігнорували малий і середній бізнес, унаслідок цього підприємцям доводилося вишукувати власні джерела фінансування. При цьому варто враховувати наявність високих процентних ставок характерних для перехідної економіки, що, безумовно, гальмувало розвиток приватної ініціативи. До того ж унаслідок високої інфляції у всіх країнах Центральної і Східної Європи, у тому числі й у Польщі, значення заощаджень населення як одного з джерел інвестицій істотно знизилося. З 1992 року влада країни почала застосовувати більш жорсткий підхід в порядку ліцензування банківської діяльності й обережне ставлення Національного банку Польщі до залучення іноземного капіталу в дану сферу економіки. Іноземні інвестори, наприклад, не