УДК 314.7: [325.1: 940] (477)

Пронь Т.М., Миколаївська філія Київського національного університету культури і мистецтв

Міграційний рух серед німецького, шведського та чеського населення південних округ України в контексті суспільно-політичних процесів першої половини ХХ ст.

У статті висвітлюється механічний рух німецького, шведського та частково чеського населення південних округ України в першій половині ХХ ст., показано його тісний зв 'язок із двома світовими війнами, встановленням радянської влади та специфікою її економічної і національної політики.

The article considers the mechanical motion of German, Swedish and partly the Czekh population of south's neighborhoods of Ukraine in the first half of a ХХ item is lighted in the article, his close connection is shown with two world wars, establishment of soviet power, specific of its economic and national policy.Стрімкий вихід етнонаціональних спільнот на арену політичного життя в останнє десятиріччя ХХ ст. та зростання їх ролі в суспільно- політичній сфері життєдіяльності суспільства визначають актуальність і практичну значимість етнонаціональних проблем та їх досліджень.

Минуле і сучасне національних меншин, які проживають на теренах України, знайшло досить широке відображення в сучасній науковій літературі [1]. Однак чимало важливих аспектів проблеми залишаються недостатньо вивченими і на сьогодні. Тому автор статті ставить за мету охарактеризувати міграційний рух серед німецького, шведського і частково чеського населення південних округ України в першій половині ХХ ст.

Під час Першої світової війни царський уряд вирішив примусово переселяти німців у східні райони Російської імперії, зокрема до Сибіру [2], але цей процес зупинили революційні події. З жовтня 1918 р. депортованим німцям- колоністам було дозволено повертатися назад. Більшість із них скористалися цією нагодою і повернулися до своїх осель. В основній масі це були селяни. У 1920 р. у селах Миколаївського повіту проживало 5263 німці, Херсонського - 7590, у Миколаєві - 1020 [3].

Але стосунки німецького населення з новою владою налагоджувалися також досить складно. Примусові методи виконання планів хлібозаготівель, скорочення земельних володінь лише посилювали недовіру і вороже ставлення колоністів до неї. Болісно вдарив по них і голод 1921-1922 рр. Ще більше невдоволення німців викликала адміністративно-територіальна реформа 1922-1923 рр., у ході проведення якої було проігноровано національний склад населення при формуванні нових районів і сільрад, що, на думку дослідників, призводило до занепаду традиційних форм господарювання, до руйнування національно-культурного укладу життя німецького населення [4].

Постійні утиски з боку державно-партійного керівництва викликали крайнє обурення, штовхали колоністів до пасивного опору, посилювали прагнення емігрувати в Америку, Канаду або шукати підтримки в урядах держав свого етнічного походження. За свідченням ДПУ, в Херсонській окрузі на грудень 1924 р. було подано 600 заяв на видачу паспортів і дозволів на виїзд за кордон [5]. На відміну від корінних мешканців, у них ще була така можливість.

Становище в німецьких колоніях не раз обговорювалося на найвищому рівні в політбюро ЦК

КП(б) України [6]. Розуміючи, що наріжним каменем невдоволення колоністів є земля, влада терміново приступила до вирішення земельного питання. У 1925 р. пройшла реєстрація безземельних і малоземельних селян в округах. На землеустрій німецьких колоній у Миколаївській окрузі відводилося 15754 га угідь, у Херсонській - 6019 га (найбільше по Україні - Т.П.) [7]. У відповідності із заходами Наркомзему України протягом 10 років на землях колективних фондів Херсонщини повинні були розселитися 2676 німців [8]. Однак кількість відведеної землі не задовольняла колоністів. Вони вимагали збільшення своїх угідь за подвірними нормами прирізки земель, а українські та російські селяни наполягали на впровадженні зрівняльної системи землекористування. Ці протиріччя спричинили зростання соціального напруження. Скривджені колоністи шукали радикальних способів виходу з ситуації, зокрема, виїзду за межі країни. Щоб зупинити еміграційні настрої "гарних господарів", якими вважали німців, уряд переглянув питання їхнього землезабезпечення. 3 лютого 1926 р. ВУЦВК прийняв постанову "Про землевпорядження у німецьких колоніях" [9]. За цим документом із державного земельного фонду було виділено додаткові землі для розселення німецьких колоністів, якщо середній розмір ділянки був менше, ніж шістнадцять десятин на подвір'я.

Крім цього, державне керівництво вдалося до енергійних заходів, спрямованих на забезпечення національно-культурних інтересів колоністів. Першим кроком стало рішення РНК УСРР "Про виділення національних районів і сільських Рад" від 29 серпня 1924 р. [10]. На території Миколаївської округи у 1925 р. був створений Ландау- ський німецький національний район [11]. На початку 1926 р. в 25 його населених пунктах вже проживало 24087 німців, 400 євреїв та 5 молдаван [12]. У тому ж році район отримав більш відповідну поточному моменту назву - Карл-Лібкнехтський [13].

Завдяки вирішенню земельного питання на користь німецького населення, впровадженню в життя політики "коренізації", поліпшенню роботи у сфері культурно-національних відносин компартійній владі вдалося призупинити еміграційний рух серед німців та заохотити більшість із них повернутися у свої колишні селища. У грудні 1926 р. чисельність німців у Миколаївській окрузі в порівнянні з 1920 р. зросла у 4,8 рази, у Херсонській - 1,6 разів. Так, у Миколаївській окрузі за даними Всесоюзного перепису населення 1926 р. їх чисельність становила 30911 чол. (6,2%), у Херсонській 16820 (2,7%), що стало підставою для утворення в лютому 1926 р. на території Херсонської округи Високо-