Будучи прихильником соціалізму, П. Кропоткін категорично відкинув його марксистську модель. Як і М. Бакунін, він вірив, що шлях до соціалізму лежить через завоювання влади і використання її механізмів для створення нових виробничих відносин. Держава, вважав Кропоткін, може у підсумку передати функції опікуна суспільства у нові руки, руки державної бюрократії. Неможливо прагнути самовизначення людини в сфері праці і одночасно відстоювати тотальний державний контроль над виробництвом і розподілом.

Майбутнє, підкреслював Кропоткін, за "безвладним соціалізмом". Його основу повинна складати вільна федерація заснованих на взаємоповазі і солідарності промислових і землеробських асоціацій.

Ідеї Кропоткіна, висловлені ним у кінці ХІХ - на початку ХХ ст., продовжили вчення Бакуніна. Але при цьому анархізм його був іншим, помітно гуманнішим. Якщо для Бакуніна головним, заради чого варто боротися, стало руйнування до підвалин старого світу, то Кропоткін акцентував увагу на створенні нового суспільства.

Це суспільство він визначав як "анархічний комунізм". Такий комунізм можливий був, по Кропоткіну, відразу ж після революції. Революція повинна ліквідувати не лише приватну, але й будь-яку особисту власність, реалізувати принцип "кожному по потребі". Впевненість у можливості негайного проведення цього принципу в життя базувалася на беззастережній вірі у свідомість і добросовісність всіх членів нового суспільства, які всі відразу зрозуміють необхідність колективної добровільної праці і загальної власності. Князь-романтик вважав, що всі почнуть працювати з новою віддачею і будуть задовольнять потреби в межах розумного, не спокушаючись на більше.

У цьому явний утопізм П. Кропоткіна. До того ж він був дитиною свого часу і його вчення, можливо непомітно для нього самого, мало риси не просто утопії, а такої, що наближалася все ж до того ж "казарменого соціалізму". Чого варті хоча б передбачувані обов'язкові праця у промисловості і землеробстві, де кожен повинен відбути певну кількість годин. Безмежна свобода і в цьому випадку виявлялася насправді зв'язаною із силою примусу, який у підсумку неминуче вів прямою дорогою до деспотизму.

Але як би там не було, П. Кропоткін знайшов гарячих послідовників і учнів у багатьох країнах, особливо романських. Кропоткін робив все можливе для поширення анархізму в Росії. У 1892 р. за його активною участю у Женеві виникла "Анархістська бібліотека", видавнича група якої намітила й здійснила серію випусків пропагандиської літератури для транспортування в імперію. Бібліотека діяла до 1898 р. і мала певний вплив на Росію.

На початку ХХ ст. П. Кропоткін виступав, говорячи сучасною мовою, спонсором чи не всіх анархістських груп російських політемігрантів. Етапним став 1903 р., коли у Лондоні був створений перший друкований орган російських анархо- комуністів - щомісячний комуністичний журнал "Хліб і Воля". У випуску часопису взяли безпосередню участь Кропоткін і його учні В. Черкезов, К. Іліашвілі. Перший історіограф російського анархізму Б. Горев вважав, що вихід журналу поклав початок існуванню цієї течії в імперії.

У тому ж 1903 р. в Парижі виникла видавнича група "Анархія". У видрукуваному нею зверненні "До всіх товаришів-анархістів" вказувалося, що група за мету становить створення періодичної і популярної літератури на допомогу "піонерам анархізму в Росії".

Автори звернення констатували суттєве розходження з соціал-демократами і соціалістами-революціонерами, неможливість, на відміну від них, розраховувати на підтримку лібералів. Члени групи опублікували відозву як окремою листівкою, так і дещо пізніше на сторінках "Хліба і Волі", дали адресу для кореспонденції і закордонних пожертвувань [11.-ЦЛ31.65.1903;12.-№10-1904.-Липень]. Видана групою література, як і щомісячник "Хліб і Воля", спрямовувалися нелегальними каналами в Росію.

У містах Західної Європи, особливо в університетських центрах, у 1903-1904 рр. з вихідців з Росії формувалися групи прихильників анархізму. Ядро їх складали студенти з імперії. В окремих випадках це були стовідсотково студентські гуртки. Навчання вимагало коштів і більшість членів групи були з відносно забезпечених сімей. У 1904 р. така група у Парижі звернулася з відозвою "До студентів всього світу" з приводу розправи російського самодержавства над політзасланцями ("якутська бійня"). З молодим максималізмом вони закликали відмовитись від класових забобонів, забути, в якому суспільному стані народилися, відмежуватися зрештою від батьків, "інтереси яких полягають в пригнобленні і нестримній експлуатації мас" [11.- ЦЛ31.65.1904].

Звернення показове. Російські анархісти не лише розділяли крайні радикальні погляди, але й діяли відповідно. Відкрита пропаганда ними насильницької руйнації існуючого суспільного ладу не лише в імперії, але і за її межами, мала наслідком їх переслідування в країнах перебування. Та ж паризька студентська група була розбита -частина засуджена до тюремного ув'язнення, інші вислані за межі Франції. Але на їх місце прийшли нові бунтарі.

Загострюємо на вищевказаному увагу, бо жертовний стиль життя, що був притаманний анархістській еміграції, потім переносився в Росію. На жаль, ця жертовність часто пов'язувалась із застосуванням зброї проти носіїв влади, у тому числі і проти рядових її представників. Це наклало на неї зловісний відтінок.

В емігрантських колоніях напередодні революції йшли бурхливі дискусії щодо ситуації в Росії і шляхів подальшого розвитку подій. Палкі суперечки розгорталися на міжпартійних зборах, де представники різних політичних сил виставляли своїх доповідачів