Настільки активними, що і через десятки років їх противники згадували "бойові реферати" тих часів. Зокрема, про гостро полемічні сутички з анархістами писав В. Бонч-Бруєвич [13.-С.241]. Інший більшовик, І. Теодорович, вказував, що в Женеві перед протистоянням з опонентами, в тому числі анархістами, доводилося вдаватися до використання "важкої артилерії". Ті, хто збирався виступати на чужих доповідях, проходили інструктаж у "самого" Леніна [14.-С.6].

Анархісти мали авторитетних доповідачів. У Женеві, котра до першої революції була центром політеміграції, інтереси емігрантів захищав керівник місцевої групи К. Гогеліа. Вже у 1903 р. він став відомим після того, як на зборах емігрантської колонії успішно протистояв лідеру есерів В. Чернову [15.-С.212].

Соратники П. Кропоткіна організовували для своїх прихильників теоретичні гуртки. Теоретичні засади анархізму обговорювалися на засіданнях груп. У 19031904 рр. серед анархістів за кордоном домінував один напрямок - анархо-комунізм. З його основами й знайомили неофітів. Значну роль у цій пропагандистській роботі відігравали публікації часопису "Хліб і Воля". Кожний його номер містив статті з проблем теорії і практики революційної боротьби, котрі готував П. Кропоткін.

Зауважимо, що ці статті помітно контрастували з більшістю публікацій в емігрантських партійних виданнях. Для останніх була характерна гостра міжпартійна полеміка, в якій автори досить часто виходили за рамки пристойності. До речі, більше інших в цьому плані відзначалися в гіршу сторону колеги П. Кропоткіна. Присвячені іншим соціалістичним партіям публікації анархістів були, як правило, витримані у вкрай розв'язному тоні. Подібного не дозволяв собі Кропоткін. Не приховуючи ідеологічних розбіжностей і з есерами, і з есдеками, він однак не допускав щодо них нетовариських випадів, був одним з небагатьох анархістів, котрі не відкидали з порога тактику спільних дій в революції соціалістів всіх напрямків. Не випадково він брав участь у якості гостя в роботі V (Лондонського) з'їзду РСДРП. В Державному архіві Російської Федерації збереглися документи, що свідчать про матеріальну допомогу Кропоткіна закордонним групам сприяння ПСР, РСДПР, Бунда [16.-Ф.1129.-Оп.2.-Спр.532.-Арк.1].

Таким же він був і у ставленні до представників несоціалістичної опозиції самодержавству. Наведемо показові спогади І. Книжника (Ветрова), котрий починаючи з 1904 р. неодноразово спілкувався з Кропоткіним, а з 1906 р. працював з ним у складі редакції одного з анархістських видань. Порівнюючи Кропоткіна з Леніним, він писав: "Неможливо собі уявити, щоб Ленін міг послати свою книгу Струве з прихильним написом, а ось Кропоткін послав. Для Леніна Струве був класовим ворогом, для Кропоткіна - революційним борцем, як не різнилися цілі і засоби боротьби того та іншого" [17.-С.30-31].

Авторитет Кропоткіна був величезний. До нього у Лондон їхали з інших країн навіть заради одного вечора спілкування [16.-Ф.1129.-Оп.2.-Спр.2759-Арк.26]. З багатьма однодумцями Кропоткін листувався. Листи були ґрунтовними і давали відповідь на безліч запитань.

Наведемо декілька прикладів. У листі невстановленому адресату 18 лютого 1904 р. Кропоткін давав детальну оцінку російсько-японській війні, як з точки зору геостратегічної ситуації на Далекому Сході, так і перспектив російської революції [16.-Ф.1129.-Оп.1.- Спр.592.-Арк.1-2]. У листі В.Черкезову 8 січня 1905 р. (в документі помилково названо 1904 р. - Авт.) він виклав свій погляд на терор ("зводити його в систему нерозумно"), оцінював статті В. Леніна, В. Чернова на підтримку селянського повстання ("дуже добре, прекрасно, але нема віри, переслідують вузькопартійні корисливі цілі"), співвідносив російські події з подіями Французької революції кінця ХУЛІ ст. [18.-C.17]. Зберігся навіть датований 1905 р. лист Кропоткіна в далеку Австралію з рекомендаціями російським емігрантам стосовно їх діяльності у цій країні [16.-Ф.1129.-Оп.1.-Спр.608].

Подією в житті анархістської еміграції стала проведена Кропоткіним і редакцією "Хліба і Волі" у грудні 1904 р. в Лондоні перша нарада однодумців, що приїхали на неї з Росії та були делеговані закордонними групами.

Нарада, що по-суті відіграла роль з'їзду, виробила спільну для анархістів платформу в революції, котра назрівала. Документи наради "Хліб і Воля" опублікував у січневому (1905 р.) номері. Ставилося завдання розгорнути масову боротьбу не лише проти самодержавства, але й капіталізму та держави. "Жодних періодів. Негайно ж піднімати маси селян і робітників на здійснення бездержавного соціалізму," - закликала відповідна резолюція. Революцію повинен був започаткувати загальний страйк як у місті, так і на селі. Страйк мав стати прологом повстання.

Зрозуміло, що таке бачення найближчих подій було явною утопією, завдання ставилися непідйомні, але констатуємо, що вони спонукали анархістів Росії до дій, котрі збурювали загальну нестабільну ситуацію й об'єктивно допомагали боротьбі проти російського царату.

Важливими для анархістів були рішення, які стосувалися організаційних питань. Хоча підкреслювалося, що основа будь-якого угрупування і спільної партійної діяльності могла стати лише добровільна угода осіб в групі і груп між собою, але й говорилося про "настійну необхідність створити в Росії окрему самостійну анархістську партію".

Виробивши спільну для анархістів платформу, більшість учасників наради відправилась в Росію, а "Хліб і Воля" та закордонні групи розгорнули підготовку для імперії відповідно навчених працівників.

Активно у цьому напрямку працювали три емігрантські групи: в Женеві, Парижі і Лондоні. Освоєння програмних настанов анархізму вони поєднували зі своєрідними практичними заняттями. Працівники, що готувалися до поїздки в Росію, повинні були оволодіти не лише навичками роботи в підпіллі, але й вмінням виступати публічно. Своєрідну практику проходили в 1905 р.