Найкраще теоретично підготовлених колег групи направляли в агітаційні поїздки по містах, які мали значні російські колонії. Поїздки, принаймні деякі з них, мали ефект. Зберігся лист однієї з груп більшовиків у їхній Комітет Закордонних організацій з настійливим проханням прислати доповідача з рефератом про анархізм. У листі повідомлялося, що відповідне прохання надіслано й А. Луначарському, найпопулярнішому тоді більшовицькому оратору в еміграції. Треба було нейтралізувати два виступи анархістів, котрі справили велике враження [19.-Ф.351- Оп.1.-Спр.65.-Арк.23].

Уже невдовзі після відомих січневих подій 1905 р. учасники анархістських груп "Хліб і Воля" почали масово від'їджати в Росію. Зокрема, майже в повному складі повернулися на батьківщину члени Женевської групи [16.-Ф.1129-Оп.2.-Спр.406.- Арк.1].

Посланці анархістської еміграції відігравали у революційних подіях 1905 р. двозначну роль. З одного боку, організуючи противників влади на крайньо лівому фланзі, вони підсилювали опозицію самодержавству. З іншого - їх месіанська налаштованість була деструктивом з точки зору об' єднання зусиль учасників революційного процесу. Анархісти не бачили союзників навіть серед соціалістичних партій, вважаючи їх креатурою буржуазії.

Хоча певні нюанси у ставленні до есерів і есдеків прослідковувались. "Хлібовольці" були прихильнішими до перших. Проілюструємо це посиланням на листування П. Кропоткіна з Г. Гогеліа. Ще у травні 1904 р. погоджуючись з адресатом, що від есерів "треба різко відмежуватися, щоб і приводу не було жодного змішування чинити", Кропоткін все ж писав: "триматися у ставленні до них треба інакше, ніж до ортодоксів. Вони краще с-д, оскільки виступили за теоретичну боротьбу і стоять до певної міри за селянство. Заважати одинокій бойовій групі в Росії (Бойова організація) я вважав би просто злочинним. Наскільки можливо, їм треба допомагати" [16.-Ф.1129.-Оп.1.-Спр.39.-Арк.5-6]. Зауважимо, що будучи поміркованішим від багатьох своїх однодумців Кропоткін застерігав проти перетворення терору в систему [16.-Ф.1129.-Оп.1.-Спр.39.-Арк.53].

У дистанціюванні від інших учасників революційного процесу могли позмагатися лише більшовики. Той же Кропоткін писав Гогеліа про непоступливість соціал-демократів (розкол в РСДРП на той момент офіційно ще не був зафіксований. - Авт.) стосовно інших партій і навіть повчально зауважував: "Між тим будь-яка революція - справа декількох партій" [16.-Ф.1129.-Оп.1.-Спр.39.-Арк.6].

Перша анархістська група була започаткована емігрантом, що приїхав з Лондона, весною 1903 р. у Бєлостоці [1.-С.476]. За іншими даними, це трапилося навіть раніше, у 1902 р. [7.-С.32]. Наприкінці літа 1903 р. під безпосереднім впливом емігрантів, згуртованих навколо часопису "Хліб і Воля", виникла ще одна група у Ніжині. У наступному році з'являються інші групи - поблизу Бєлостока, в Одесі. У Житомирі групу організували два робітника-анархіста, що прибули з Австрії [1.- С.476-477]. А вже у 1905 р. у межах імперії заявили про себе 48 груп [7.-С.32].

Не припинялась і закордонна робота. До листопада 1905 р. продовжував виходити часопис "Хліб і Воля" (вийшло 24 номера). Весною того ж року емігранти організували групу "Безначалля", яка у квітні-липні випустила три числа "Листка" групи "Безначалля". І хоч в "Листку" були й передруки з "Хліба і Волі", поява групи засвідчила кристалізацію в еміграції течії, прихильники якої дотримувалися поглядів ще радикальніших, ніж "хлібовольці". Група ставила у практичну площину питання організації бойових дружин і підготовку відповідної агітаційно-пропагандиської "народної" літератури.

Наміри у частині видавничої діяльності група реалізувала. "Безначальці" видрукували і ввезли в Росію низку брошур. Збереглися їх назви, які дозволяють зробити висновки про тематичну спрямованість видань. Це пояснення тактики, яку сповідували члени групи, публікації з критичною оцінкою діяльності соціал- демократів, і звернення, переважно до селян [20.-№8.-1907.-листопад].

Про зміст звернень "до народу" можна судити за вміщеною у "Листках" відозвою "Селянам та робітникам" з закликом до негайного повстання. "Беріть сокиру, рушницю, косу і рогатину!"- енергійно закликали автори відозви [21.-№2-3.- 1905.-червень-липень]. Судячи з того, що в "Листках" значне місце відводилось матеріалам із Росії, група підтримувала зв'язок з однодумцями на Батьківщині. Під її патронатом агітаційні матеріали друкувалися і безпосередньо в Росії [1.-С.477].

Після припинення виходу часопису "Хліб і Воля" деякі анархо-комуністи спробували започаткувати нове видання. У грудні 1905 р. в Лондоні вийшов і поширювався в Росії часопис "Чорное Знамя". У редакційній статті видавці підкреслювали важливість теорії, і у зв'язку з цим констатувалась відсутність у анархістів світоглядної єдності. Передбачалося, що часопис сприятиме розвитку і поглибленню теорії анархізму. Номер містив полемічні статті з критикою есерів, меншовиків та більшовиків. Зокрема дісталося на горіхи "пану Леніну" за підтримку буржуазної революції [22.-№1.-1905.-грудень]. Видання на першому числі і припинилося, але "чорнопрапорці" зберегли організаційну єдність за кордоном (об'єдналися в групу) і встигли налагодити певні зв'язки з Росією. Зокрема, їх вплив був помітний в Одесі [9.-С.27]. Напрям "чорнопрапорців" демонстрував ідейну спорідненість з анархістами, що гуртувалися навколо вищеназваної групи "Безначалля".

1905 р. порушив монополію в російському анархізмі анархо-комуністів. З'явилася нова течія - анархо-синдикалізм. Її прихильники особливе значення надавали профспілкам і як організаторам соціального перевороту, і як формі нових виробничих комун. Увага до профспілок, що масово створювалися у 1905-1906 рр., об'єктивно розширювала можливості анархістів. Анархо-синдикалісти з метою завоювання профспілок вдалися до агітаційно-пропагандистської роботи серед їх членів, і тим самим почали використовувати