Очолив новий напрямок Я. Кирилловський. Концепція синдикалістів була вперше викладена у часописі "Новый мир", що вийшов друком в жовтні 1905 р. у Парижі. Хоча видавці підкреслили, що номер присвячено вчителю і товаришу П. Кропоткіну, але в заглавній статті "Що робити?" сформували завдання на найближчу перспективу, розбіжні з тими, які ставили анархо-комуністи: "Головна робота тепер не в барикадах і маніфестаціях. Російський робітничий клас ще не настільки свідомий, щоб здійснити анархічну революцію. Головне завдання - створити це свідоме ядро робітників, готових вступити в боротьбу. Для цього треба негайно приступити до створення повсюдно по можливості найширших професійних робітничих союзів, і об'єднати їх в федеральні союзи. Головний лозунг тепер: Організуйтесь" [23.-№1.-1905.-15 жовтня]. Тему продовжила стаття "Порозуміємося?", у якій йшла мова про розбіжності з анархо-комуністами і захищалися ідеї синдикалізму.

Як і дещо пізніше у випадку з "Черным Знаменем", номер виявився єдиним. Очевидно без фінансової підтримки П. Кропоткіна видавничі проекти здійснювати було вкрай важко. У 1906 р. ідеї нового напрямку Я. Кирилловський, що взяв псевдонім Новомирський, розвинув у брошурі "З програми синдикального соціалізму".

Синдикалізм швидко поширювався. До синдикалістів на якийсь час приєдналися навіть такі відомі "хлібовольці" як Г. Гогеліа і І. Жук. Але непримиренна позиція, яку щодо нового напрямку зайняв П. Кропоткін, привела до фіксації в російському анархізмі двох течій і їх взаємного поборювання.

Кропоткін у ставленні до "новомирців" в цілому і їх лідера зокрема зайняв вкрай жорстку позицію. В одному з листів він повідомляв: "З Новомирським ми ніколи не порозуміємося. Він надто владолюбна людина і тому з анархістами не вживеться" [16.-Ф.1129.-Оп1.-Спр.39.-Арк.47]. У 1906 р. Я. Кирилловський виїхав в Одесу, де створив "Піденно-Російську групу анархістів-синдикалістів". Група зробила спробу об'єднатися з місцевими "чорнопрапорцями". Новомирський у листопаді 1906 р. звернувся до Кропоткіна з проханням дати пораду щодо доцільності такого об'єднання. Відповідний лист, що зберігся в архіві лідера анархо- комуністів, засвідчив - і через рік позиція "патріарха" не змінилася. З листа видно, що Новомирський раніше двічі писав Кропоткіну, але відповіді не отримав. Керівник одеських анархістів писав: "Ви свідомо не відповідаєте на мої листи. Користуюсь цією нагодою, щоб в останній раз зробити спробу зв'язати нашу групу з закордонними товаришами" [16.-Ф.1129.-Оп.2.-Спр.1884.-Арк.1]. Примирення тоді так і не відбулося.

Як відомо, у цілому з початку 1906 р. російська революція пішла на спад. В організаціях же анархістів, навпаки, 1906 р. і перша половина 1907 р. стали часом найвищої активності. В Росії у 1906 р. анархісти діяли вже у 73 містах [7.-С.32]. Бурхливі події кінця 1905 р. вони сприйняли як початок реалізації власної програми. Піддався емоціям навіть зазвичай врівноважений П. Кропоткін. У листі від 22 грудня 1905 р. до близького друга і соратника М. Гольдсміт він згадував випадки захоплення робітниками підприємств і схвильовано запитував-стверджував: "Маруся, мила моя! Невже це початок експропріації? Найсправжнішої?" [24.-С.81].

На хвилі радісних очікувань різко пожвавилась закордонна робота. Як і раніше, вона переважно зосереджувалася в Лондоні, Парижі, Женеві. Про розмах діяльності анархістів-емігрантів того часу дають уявлення детальні спогади І. Ветрова. котрий тісно співпрацював з Кропоткіним і жив у Парижі [17]. За його даними російська колонія у столиці Франції складала біля 80 тис. осіб. Це, звичайно, відверте перебільшення, але багатолюдною вона була безперечно. У 1906-1907 рр. до Парижа із Женеви поступово переміщувався центр російської політичної еміграції.

Відомі діячі анархізму В. Забрежнев-Федоров, М. Гольдсміт, І. Ветров, О. Гросман регулярно виступали в Парижі на емігрантських міжпартійних зборах з доповідями, брали участь в обговоренні рефератів есдеків і есерів. Діяв анархістський політичний клуб, який збирався щотижня. Його постійно відвідували 40-50 осіб. І. Ветров вів гурток для євреїв-робітників із Росії. Його слухачі розглядали політекономію з точки зору анархо-комунізму. Працювала анархістська каса, котра видавала певні суми тим однопартійцям, що від'їзджали на пропагандистську роботу в Росію. Тих, хто готувався повернутися в імперію, забезпечувало документами спеціальне паспортне бюро [17.-С.38-40]. Ці спогади підтверджуються і іншими джерелами. Оголошення про роботу паризьких анархістів по сприянню від'їзду в Росію публікував центральний друкований орган анархо- комуністів [25.-№15.-1907.-24 травня]. Про діяльність паризької емігрантської каси її секретар інформував П.Кропоткіна [16.-Ф.1129.-Оп.2.-Спр.697.-Арк.1].

У 1906 р. женевські послідовники Кропоткіна звернулися через емігрантську пресу з відозвою до однодумців [16.-Ф.1741.-Оп.1.-Спр.20995; 11.-ЦЛ 31.04.1906.ХІ]. У ній вони сповіщали про утворення в столиці Швейцарії організації анархо- комуністів всіх відтінків. Своїм завданням організація визначала боротьбу з фракційними нетерпимістю і догматизмом, як за кордоном, так і в Росії. Повідомлялось також про започаткування позафракційного друкованого органу. Це видання не побачило світ, але в іншому звернення частково досягло мети. Воно сприяло деякій консолідації анархістів, принаймні за кордоном.

Відозвою еміграція була проінформована про намір вказаної женевської групи взяти на себе технічне забезпечення від'їзжаючих у Росію (паспорти, явки, "вікна" на кордоні), листування і інші зв' язки з імперією, а також підготовку кадрів через клуби для членів організації і, окремо, для співчуваючих анархізму.

Узагальнені дані про відповідну практичну діяльність женевців нами не знайдені. Але про цю діяльність непрямо свідчать часті відтоді згадки групи в друкованих виданнях емігрантів, їх листуванні, спогадах тощо.

У 1906 р. значного розмаху набула видавнича