Хоча у вихідних даних часопису значилося, що він є органом анархо-комуністів, проте навколо нього об'єдналися не зовсім ортодоксальні прихильники цього напрямку, ті з них, яким були не чужі й ідеї синдикалізму. В часописі досить незвично для анархістів критично оцінювались досягнення: багато анархістів, але нема анархістського руху, повна відсутність організації, революція застала зненацька - ні мети, ні засобів її досягнення не бачили [20.-№2.-1906.-20 серпня]. Через публікації "Буревісника" червоною ниткою проходила ідея єднання анархістів, засудження зведення в абсолют автономії їх організацій.

Часопис опублікував лист О. Матюшенка "Своїм колишнім вчителям", який цікавий не лише тим, що написаний одним із легендарних героїв 1905 р., а й був віддзеркаленням настроїв рядових прихильників анархізму. Матюшенко висловлював розчарування буржуазним ладом, який побачив у Європі, і засуджував соціал-демократів за схиляння перед свободами "вільних країн".

"Які там закони історії? Один закон: я бажаю, я хочу," - запально декларував автор листа. Матюшенко ділився враженнями від спроб прочитати "Капітал" К. Маркса: "Нічого зрозуміти не можу: маса іноземних слів, значення яких я не розумію, якісь арифметичні обчислення, котрих я ніяк до ладу не візьму. Може й чудова книга, але не для робітника. Робітник працює 10 годин на фабриці, і коли приходить додому, то йому не до "Капіталу". Добре б, якби писали простою мовою і не брали гроші".

У зв'язку з останнім дісталось від Матюшенка на горіхи "Горькому і йому подібним". Вони "беруть за слово стільки, скільки робітник в Росії заробляє за день і якщо Горький називає буржуя кровопивцею, то як робітник повинен називати Горького і йому подібних?" [20.-№5.-1907.-30 квітня].

До того соціального шару, який представляв Матюшенко, апелювали закордонні анархісти. І саме серед таких "простих" співвітчизників знаходили співчутливе розуміння їх максимально спрощені лозунги.

У 1906 р. за кордоном з'явилося перше і єдине число газети "Бунтар", котра продовжила пропаганду ідей "чорнопрапорного" напрямку. У номері було вміщено заяву редакції часопису "Черное Знамя", в якій висловлювалася надія на відновлення цього видання.

Вихід "Бунтаря" символізував дію зворотного зв'язку між еміграцією і Росією. Закордонні кадри розпочинали роботу в імперії, і, уникаючи розправи влади, продовжували її в еміграції. Номер підготували до друку в Росії, але типографія була розгромлена, і газета побачила світ в Женеві. В "Бунтарі" висувалися найрішучіші лозунги, які пропагували систематичний економічний терор, створення революційних комун, захоплення селянами землі і знарядь її обробітку, відмову від військової служби й містили заклик до бунтів в армії [26.-№1.-1906.-1 грудня]. У доповіді російської делегації міжнародному конгресу анархістів в Амстердамі (текст опублікував "Буревісник") "бунтарі" називались серед основних антисиндикалістських течій. Навколо видання згуртувались прихильники індивідуального терору проти представників влади "безмотивці", а також "комунари". Останні пропонували доповнити терор повстаннями для проголошення в селах і містах комун анархістів [20.-№8.-1907.-листопад].

Женевську групу "Бунтар" очолив одеський анархіст Н. Ерделевський. Арештований у грудні 1905 р. за бомбометання в кав'ярні, він втік у Швейцарію. Там взявся за організацію для Росії "летючого бойового загону терористів і експропріаторів". У цій справі йому допомагала соратниця по підготовці згаданого вище теракту О. Таратута. Вона теж зуміла втекти із в'язниці в Женеву. Її бурхлива діяльність продовжилась надалі у Києві, згодом у Катеринославі, й була зупинена арештом у березні 1908 р., засудженням до багаторічної каторги [27.-С.177-178].

І все ж, не применшуючи значення для анархістів видання "Буревісника", "Бунтаря", і формування навколо них груп, констатуємо, що основна закордонна діяльність спадкоємців Бакуніна, як і раніше, була пов'язана з "хлібовольським" напрямком. Восени 1906 р. почали виходити листки "Хліба і Волі". Відновленню видання центрального органу кропоткінців передувала лондонська нарада закордонних і делегованих вітчизняними організаціями анархістів, друга, після грудневої 1904 р., в історії цієї течії російського соціалізму.

У документах наради вона неодноразово називалася з' їздом. І це не випадково, оскільки розглядались найпринциповіші питання стратегії і тактики анархізму. З доповідями виступили П. Кропоткін, Г. Гогеліа, В. Забрежнев, М. Гольдсміт, І. Ветров. Виступи на нараді та її рішення не містили нового. Була підтверджена непорушність постулатів анархо-комунізму. Підкреслювалось, що поява в Росії Державної Думи нічого принципово не змінює. В заключній резолюції наради вказувалось: "Наша справа в тому, щоб провадити в народні маси ідею захоплення народом всього того, що потрібно для життя і виробництва... і боротися разом з народом проти заходів, які законодавці захочуть прийняти в інтересах капіталізму й державної централізації" [28.-С.4].

Лідери анархістів вжили заходів до об' єднання на базі рішень наради своїх однодумців в еміграції. У грудні 1906 р. П. Кропоткін, Г. Гогеліа та інші відомі анархо-комуністи провели в Парижі низку зборів анархістів, на яких виступили з доповідями про роль і місце закордонних груп у налагодженні допомоги російським організаціям. Наступного місяця там же відбулась конференція, яка розглянула проблему об' єднання груп прихильників "Хліба і Волі" та "Безначалля", обговорила питання фінансового забезпечення і взаємодопомоги емігрантів, відправки в Росію кадрів та літератури [15.-С.214].

Роль координатора зусиль закордонних груп по допомозі Росії взяла на себе редакція "Хліба і Волі". За її посередництвом поширювалась за кордоном партійна