література. На її адресу надходили гроші, що збиралися групами як серед своїх членів, так і симпатиків російської революції. Групи в часописі вміщували повідомлення, якими підтверджували отримання коштів від того чи іншого адресата ними безпосередньо. Друкувалася інформація про початок діяльності новостворених груп. Наприклад, через часопис про створення групи анархістів-комуністів повідомили 50 латиських емігрантів в Нью-Йорку. Вони задекларували намір допомагати російській революції й здійснювати агітаційно-пропагандиську роботу серед десятитисячної громади латишів у США [25.-№5.-1906.-28 грудня].
Перерахуємо міста, що згадувались в "Листках "Хліба і Волі". Це Бостон, Буенос-Айрес, Вінніпег, Глазго, Женева, Клівленд, Ліверпуль, Лідс, Лілль, Л' єж, Манчестер, Монреаль, Нансі, Нью-Йорк, Париж, Торонто, Філадельфія, Фрейбург, Цюрих, Чикаго. Була і Бразилія (без конкретної адреси). Як бачимо, ареал поширення російського анархізму був досить великий.
Підсумовуючи, зробимо висновок - закордонна операційна база анархістів була суттєвим фактором, який визначав ефективність їх діяльності в імперії. Закордон розробляв стратегію і тактику боротьби, готував кадри для підпільної роботи, наводнював Росію емісарами, котрі пропагували анархізм у всіх його різновидах, забезпечував нелегальною літературою, частково сприяв фінансово тощо. Без підтримки емігрантського центру російський анархізм взагалі неможливо уявити.
Однак одночасно вкажемо - якість закордонних "послуг" часто бажала кращого.
Це пояснювалось перш за все тим, що у цілому анархістська організація в умовах системної кризи російського суспільства початку ХХ ст. не знайшла серйозної відповіді на питання "що робити?" Сам П.Кропоткін у кінці 1906 р. гірко скаржився: "Росія переживає період, який випадає раз на 500 років, а анархісти виявилися не готовими зреагувати на виклик часу" [16.-Ф.1129.-Оп.1.-Спр.618.- Арк.3].
Негативним чинником була й молодість та недосвідченість пересічного посланця закордону. Аналізуючи результати роботи в роки революції підготовлених в еміграції працівників, женевська група анархо-комуністів всіх фракцій у датованій квітнем 1907 р. листівці констатувала: "Більшість страчених наших товаришів пішла на ешафот лише завдячуючи необережності та неосвіченості товаришів, що прибували з-за кордону. Якщо відкинути будь-яку думку про провокаторство, то й тоді не можна було б давати явки молоді, яка зробилася товаришами лише за кордоном, оскільки остання, природно, була вкрай недосвідчена у практичній і організаційній роботі, і своїми замашками жити відповідно своїм фантазіям і ілюзіям вносила в організації деморалізацію чи ж остаточно провалювала їх невмінням конспірувати.
Наші закордонні групи повністю складались із закордонної ж публіки, яка ніколи і в очі не бачила практичної роботи. З меткою наївністю ці групи малювали собі роботу за власною фантазією, а тому, природно, своєю недосвідченістю вони завдавали російським групам лише шкоду. На глибоке нещастя закордонні групи досі не зрозуміли своїх помилок і не встигли ще запастись досвідом, і продовжують діяти необачно" [16.-Ф.1129.-Оп.3.-Спр.1384].
З огляду на непоодинокі приклади більш-менш тривалої роботи емігрантів в російському підпіллі наведена вища оцінка, мабуть, все ж занадто жорстка і однобічна. Але у принципі проблема ставилась правильно. Розв'язати її анархістам так і не вдалося, і це стало однією з причин сумного фіналу. Протримавшись найдовше на Катеринославщині, їх російські організації у 1908 р. на деякий час практично зникли з політичного горизонту Російської імперії.
Джерела та література
Горев Б.И. Аполитические и антипарламентские группы // Общественное движение в России в начале ХХ века. - Спб.,1914. - Т.3. - Кн.5.
Яковлев Я.А. Русский анархизм в великой русской революции. - Птг.,1921.
Горев Б. Анархисты в России (от Бакунина до Махно). - М., 1930.
Равич-Черкасский М. Анархисты. - Харьков, 1930.
Комин В.В. Анархизм в России. - Калинин, 1969.
Щепкин А.В. Борьба В.И.Ленина против идеологии и тактики анархизма в период первой русской революции 1905-1907 гг. // Ученые записки Великолукского госпединститута. - 1958. - Т.3.
Корноухов Е.М. Борьба партии большевиков против анархизма в России. - М., 1981.
Худайкулов М.Х. Исторический опыт борьбы ленинской партии против анархизма.
Ташкент, 1979.
Худайкулов М. Из истории борьбы большевистской партии с анархизмом. - Ташкент, 1984.
Кропоткин П.А. Дневники разных лет. - М., 1992.
Бібліотека російського незалежного інституту соціальних і національних проблем. Фонд архівного зберігання.
«Хлеб и Воля». Лондон. 1903-1905. Орган російських анархістів-комуністів.
Воспоминания В.Д.Бонч-Бруевича об Н.Н. Бакунине // Пролетарская революция. - 1927. - №12.
Теодорович И. Руководитель и товарищ // Журнал крестьянской молодежи. - 1927.
№1.
Ковальская Е. Мое знакомство с Командо Гогелиа (Оргеиани) // Каторга и ссылка. - 1925. - №3.
Державний архів Російської Федерації.
Книжник И. Воспоминания о П.А. Кропоткине и об одной анархистской эмигрантской группе // Красная летопись. - 1922. - №4.
Письма П.А. Кропоткина к В.Н. Черкезову // Каторга и ссылка. - 1926. - №4.
Російський центр зберігання та вивчення документів новітньої історії.
«Буревестник». Париж. 1906-1910. Орган російських комуністів-анархістів.
«Листок группы «Безначалие». Б.м., 1905. Видання анархістів-комуністів.
«Черное Знамя». Женева. 1905. Видання групи "Черное Знамя".
"Новый мир". Париж. 1905. Орган групи анархістів-комуністів-синдикалістів.
Письмо П., Кропоткина М. Гольдсмит // Отечественные архивы. - 1994. - №1.
«Листки «Хлеб и Воля». Лондон. 1906-1907. Орган комуністів-анархістів.
«Бунтарь». Женева. 1906. Орган російських анархістів-комуністів.
Генкин И.М. Среди преемников Бакунина (Записки по поводу российского анархизма) // Красная летопись. - 1927. - №1.
Русская революция и анархизм. Доклады и заключения. - Лондон, 1907.