від так званих великих кюрфюрстів до Гітлера, як єдиного цілого [5.-С.25]. Він же вказував і на відповідальність німецьких істориків за розвиток ситуації, яка породила генезу націонал-соціалізму у Веймарській республіці. Л. Дейо вважає, що після Першої світової війни саме німецьким вченим було необхідно більш рішуче виступати проти пропагування фантастичних націоналістичних гегемоністських ідей. Тому після Другої світової війни вони теж повинні нести власну частку відповідальності за нацистські плани світового панування [6.-С.12].
З працями істориків-фахівців перекликалися і перші спогади учасників нещодавніх політичних та військових подій. Перші поспішали реабілітувати себе в очах сучасників і прагнули будь-яким чином виправдати власний альянс з Гітлером (спомини генералів Гальдера та Хойзінгера, банкіра Ялмара Шахта, службовця Генріхсбауера та інших). Другі, переважно діячі Веймарської республіки, шукали передумови прориву нацистів до влади серед помилок власних політичних опонентів або у безсоромності нацистів під час так званого "бойового часу" (1919-1930 рр.) - це мемуари Брауна, Носке, Зеверінга та інших [7.-С.37]. Ті ж діячі, що були пов'язані з традиційними німецькими консервативними колами, у власних оцінках нацизму наближались до поглядів Ріттера. Вони також із задоволенням підхопили тезу про Гітлера, як "демона", що підкорив собі людські маси.
У 1946-1948 рр. виходять у світ і перші дослідження, присвячені Руху Опору у Німеччині. Головним чином увага читачів акцентується на змові проти Гітлера вищого офіцерського складу, де було багато представників саме прусського дворянства. Це праці Пехеля, Когона, Хасселя, Шлябендорфа та інших. Ці автори намагались будь-яким чином виправдати і прусське дворянство і офіцерський корпус, представити їх дійсними патріотами та ворогами нацизму.
Безумовно, що у дискусії, яка розгорнулася у Німеччині щодо історичних коренів націонал-соціалізму, активну участь взяли і представники лівих кіл - комуністи та соціалісти. Соціалісти в основному поділяли погляди Ф. Мейнеке. Особливу позицію зайняли представники німецьких комуністів. Відштовхуючись від оцінок фашизму, які були проголошені у 1935 р. на 7 Конгресі Комінтерну, закріплюючи тезу про те, що "фашизм - це прояв загальної кризи капіталізму", вони розгорнули у засобах масової інформації досить жваве обговорення питання щодо феномену нацизму в історії Німеччини.
В узагальнюючому вигляді суто марксистський погляд знайшов власне відображення серед праць провідних діячів КПН-СЄПН Олександра Абуша - "Хибний шлях однієї нації" (1946 р.); Вальтера Ульбріхта - "Легенда про німецький соціалізм" (1946 р.); Альберта Нордена - "Уроки німецької історії" (1948 р.); Вільгельма Піка - "До історії КПН" (1949 р.). Методологічним фундаментом цих праць був так званий "класовий підхід". Саме з цих позицій вони аналізували політичний устрій "третього рейху", предтеч нацизму, вплив монополістичного капіталу на генезу НСДАП тощо.
Серед марксистських авторів, О. Абуш першим як би вступив у дискусію з працями інших німецьких істориків, що були присвячені дослідженню проблем пошуку ідеологічних, організаційних та політичних витоків фашизму у Німеччині. Він показав дві лінії розвитку духовної культури Німеччини - прогресивну та реакційну; ретельно проаналізував роль націоналістично-мілітаристських традицій - так званого "прусського духу" - у формуванні нацистської ідеології. При цьому О. Абуш відкидає концепцію Ріттера про те, що фашизм - це "нещасний випадок" або "розрив" у німецькій історії, на тій підставі, що провідні риси ідеології нацистів сформувались значно раніше, до появи НСДАП.
Перший президент НДР В. Пік, аналізуючи стратегію і тактику КПН за весь час її існування, розглядає розкол робітничого класу як головну причину перемоги нацистів у 1933 р. [8.-С.41].
Робота одного з провідних ідеологів СЄПГ В. Ульбріхта досить цікава тим, що її автор ретельно, за допомогою різноманітних джерел, веде пошук підприємців, що персонально несуть відповідальність за існування "третього рейху" - бо саме вони виступали свого часу спонсорами партії Гітлера. Серед них Тіссен, Флік, Крупп, Борзіг та інші. Для цього автора фюрер - це "агент" великого капіталу. На його думку, партія нацистів не мала будь-якої самостійності, а її лідер - Адольф Гітлер - "був куплений магнатами індустрії" [9.-С.39].
Такий, дещо спрощений підхід має дослідження талановитого публіциста з НДР А. Нордена. Намагаючись створити універсальне пояснення причин "німецької катастрофи", він вводить до широкого обігу формулювання "чортове коло: криза - війна - поразка" і показує політичні сили, які були носіями цієї політики - великий монополістичний капітал та прусське юнкерство [10.-С.114].
Слід зауважити, що роботи марксистської когорти авторів носили переважно публіцистичний пропагуючий характер, спрямований на пошук відповідальних за злочини нацизму, тих осіб, хто допомагав НСДАП дістатись до важелів керування державою. Між тим, при цьому відбувалась досить відверта підміна однієї пропаганди на іншу. Йшло формування уявлення щодо теорії "змови великого капіталу" та німецького варіанту фашизму, як його "агента".
Якщо порівняти за змістом та стилем праці німецьких істориків та публіцистів повоєнної Німеччини 1945-1949 рр., то відразу "упадає в очі" чітка різниця у "вагомій категорії". Німецькі ліберальні та консервативні автори мали солідні знання та досвід минулих історичних досліджень, методологію німецького класичного історизму. Представники марксистського табору цього часу використовували досвід політичної боротьби з нацистами, лібералами, консерваторами та "опортуністами" соціал-демократичного руху. Врешті-решт, вже логіка постійної політичної боротьби підштовхнула останніх до спрощених оцінок, до догматизації марксистського бачення історії. Для них історія Німеччини уявлялась взагалі як специфічна "предісторія" генези "третього рейху". Між тим, праці комуністичних авторів відрізнялись