На противагу цьому, праці перших повоєнних представників ліберального та консервативного таборів були немов просякнуті розгубленістю, якоюсь меланхолією, відчуттям певної провини.

Слід відмітити, що історики та публіцисти будь-яких напрямків (звісно, за виключенням прихильників нацизму) виступали за безумовне викорінювання фашистської ідеології із свідомості німецького народу, за запобігання відродження нацизму у будь-яких проявах. І в межах "Тризонії"(американська, британська та французька окупаційні зони Німеччини), і в Східній Німеччині вони активно сприяли процесам демократизації суспільства. Проте майбутня доля країни, шляхи розвитку демократії у західних зонах сприймались принципово по-різному. Звідси і завдання історичної науки теж відрізнялись.

Так, Ф. Мейнеке та його прихильники були прибічниками розвитку нових методів досліджень, більш тісної співпраці з західними фахівцями. Мейнеке привітав утворення у Мюнхені славнозвісного "Інституту сучасної історії", провідними завданнями якого було вивчення подій недалекого минулого; підготовка професійних кадрів молодих істориків; видання фахового журналу з сучасної історії.

На відміну від нього, Г. Ріттер, як лідер консервативного напрямку, був відвертим прихильником збереження традиційних цінностей німецького історизму і досить скептично сприймав будь-які новоутворення щодо історичної науки [11.- С.173].

Представники з лівого табору, перш за все у Східній Німеччині, намагались в цей час якнайшвидше перебудувати німецьку історичну науку на методологічних засадах марксизму-ленінізму. Цьому процесу відверто сприяли і радянські окупаційні структури, що залучили до цього відомих істориків з СРСР [12.-С.22-24].

Між тим і у кордонах "Тризонії" відновлення вільної німецької публіцистики та історичної науки проходило під контролем нової адміністрації. Фашистські видання були заборонені. Розквітала нова демократична публіцистика. Цікаво, що при цьому власне фахові історичні журнали почали видаватись лише після 1949 р., тобто після розколу Німеччини на ФРН та НДР. Конкретно-історичних досліджень феномену нацизму у повоєнній Німеччині було небагато, найбільш помітною була монографія Ойгена Когона "Держава СС. Система концентраційних таборів", автор якої широко

використав матеріали Нюрнберзького процесу [13].

Як відомо, антигітлерівська коаліція розпалась майже відразу після закінчення Другої світової війни. Вже навесні 1946 р, під час так званої сумнозвісної "холодної війни", влада західних окупаційних зон Німеччини при відновленні країни керувалась власними ідейно-політичними цінностями, а Радянський Союз на сході - власними. Цей кордон пройшов і через німецьку історіографію. Загальний масив німецьких істориків-марксистів зосередився на сході Німеччини, згодом у НДР. Властива західним країнам плюралістична модель історичної науки почала розвиватись у ФРН. Саме ці обставини безпосередньо будуть впливати на глибину та різноманітність напрямків досліджень феномену націонал-соціалізму у наступні роки.

Джерела та література

Историография новой и новейшей истории стран Европы и Америки / И.С. Галкин. - М., 1968.

Meineke F. Werke. Ausgewдhlter Briefwechsel. - B., 1958. - Bd.6. - S.404-408.

Meineke F. Die Deutsche Katastrophe. - Wiesbaden, 1947.

Ritter G. Europe und die deutsche Frage. - Mьnchen, 1948.

Dehio Z. Preussisch - deutsche Geschichte 1640-1945 // Das Parlament. - 18. - Januar 1960. - S.21-28.

Dehio Z. Ranke und der deutsche Imperialismus // Historische Zeitschrift. - 1950. - Bd. 170. - H.2. - S.8-54.

Ерин М.Е. История Веймарской республики в новейшей германской историографии. Учебное пособие. - Ярославль, 1997.

Pieck W. Zur Geschichte der KPD. - B., 1949.

Ulbricht W. Legende vom "deutschen Sozialismus". - B., 1946.

Норден А. Уроки германской истории. - М., 1948.

Бертольд В. «... голодать и повиноваться». Историография на службе германского империализма. - М., 1964.

Аникеев А.А. Историография Восточной Германии. Подъем и кризис. - Ставрополь, 1992.

Kogon E. Der SS - Staat. Das System der deutschen Konzentrationslager. - Munchen, 1946.