року згідно з умовами Віденського договору 1815 року [12, с.103-105]. 4 березня англійським дипломатичним представникам було наказано зачитати урядам країн, в яких вони перебували, депешу голови Форін офіс до посла Непіра від 2 березня та закликати їх приєднатися до Великої Британії в колективному демарші в Петербурзі з подібними гаслами [12, с.141].
Антиросійська ініціатива Великої Британії знайшла сприятливий відгук у Франції. Уряду лорда Пальмерстона було відомо, що французький уряд ще 18 лютого попередив Росію, що "польська справа набула великої симпатії серед усіх партій у Франції", та висловив сподівання, що російський уряд утримається від заходів, які можуть загострити антиросійські настрої французької суспільної думки; підкреслювалося, що "якщо всі надії на поступки не здійсняться, то це зіпсує франко-російські відносини" [4, с.117—118]. Але одночасно французьке міністерство закордонних справ повідомило англійському уряду, що якими б не були симпатії уряду Франції до поляків, останній вирішив не заохочувати їх та не буде робити жодного кроку, який би міг бути розцінений як ворожий щодо Росії. Отже, французький уряд залишав за собою свободу дій у конфлікті [12, с.53-54]. Певну обережність позиції Франції дослідники пояснюють фактором існування франко-російського союзу, який виник у кінці 50-х років XIX ст. [3, с.207-208].
Проте, коли Велика Британія запропонувала колективний демарш проти Росії, уряд Франції погодився брати в ньому участь. Більш того, тодішній французький режим Наполеона III почав говорити про незалежність Польщі [12, с.164-170]. Так, 21 березня міністр закордонних справ Франції Друен де Льюіс оголосив лорду Коулі, що повна незалежність Польщі на чолі з австрійським або російським принцом буде єдиним вирішенням польського питання [12, с. 249-251]. Англійський уряд почав одержувати від своїх дипломатів у Франції та Росії звістки про войовничі настрої французького уряду. Англійське керівництво прийшло до висновку, що Франція була серйозно налаштована і при певних обставинах могла почати війну з Росією через Польщу [4, с.118-121].
18 березня Франція офіційно повідомила Велику Британію про свою згоду взяти участь у демарші проти Росії [12, с.238]. Але англійська пропозиція не знайшла підтримки у інших великих держав. Ще 14 березня англійському уряду стало відомо про відмову Пруссії від колективного демаршу в Петербурзі [12, с.191-192]. 16 березня англійську пропозицію демаршу відхилив уряд Австрії [12, с.219-220]. При цьому австрійське міністерство закордонних справ заявило англійському уряду, що Велика Британія та Австрія мають спільне бажання стримувати французького імператора. Австрія погодиться на спільні дії проти Росії лише за умови, що всі представлення в Петербург будуть "м'якими та помірними" [4, с.118].
Тим часом, 16 березня російський уряд відхилив депешу Форін офіс від 2 березня, хоча пообіцяв "проявити милосердя в Польщі та продовження там ліберальної політики" [12, с.203]. Разом з тим посол Великої Британії в Австрії лорд Блумфільд сповістив Форін офіс про те, що Росія оголосила Франції, що "не терпітиме колективного демаршу з приводу польського питання, але буде схильна розглянути дружні пропозиції від однієї тільки Франції" [12, с.159-160]. На наступний день посол лорд Непір підтвердив таку тезу російського уряду [12, с.227-228]. На думку автора, ці факти свідчать про те, що російський уряд був налаштований рішуче. Вони ставили під сумнів успіх запропонованого Великою Британією колективного демаршу в Петербурзі.
Отже, зважаючи на рішучу позицію Росії та відсутність єдності серед великих держав, вірогідність провалу демаршу була досить високою. Заява Форін офіс французькому уряду від 16 березня свідчить про те, що англійський уряд усвідомлював цей факт і вирішив підстрахуватися на випадок невдачі. У заяві йшлося про те, що Велика Британія не проти співробітництва з іншими державами у польському питанні, але коли вони будуть погоджувати будь-які колективні дії, передусім проти Росії, "має бути чітко вказано, як, у випадку невдачі, Велика Британія зможе вільно вийти із подальшого втручання" [12, с.231-233]. А 19 березня Форін офіс оголосив уряду Франції наступне: "Велика Британія виступає проти воєнного втручання в конфлікт на боці поляків; вона бажає висунути Росії такі вимоги, які б, у випадку відмови від них, не принизили б Велику Британію чи спонукали її до подальшої дії; якщо європейські держави погодились би протестувати в Петербурзі в помірному та дружньому тоні та вказали Росії на наслідки її настійної політики в Польщі за останні тридцять років, це було б дуже добре." [12, с.241-244]. Про те, що Велика Британія не збиралася тоді воювати на боці поляків, свідчить також заява Форін офіс до уряду Австрії від 12 березня [12, с.186-187]. Отже, англійський уряд був готовий лише на дипломатичний виступ проти Росії, зовсім не збирався воювати з нею і тому бажав отримати гарантії, що у випадку своєї участі в такому виступі та провалу дипломатичних зусиль Велика Британія зможе з честю вийти із ситуації і не буде зобов'язана до подальших дій.
Під час бесіди англійського посла лорда Коулі з французьким імператором Наполеоном III 19 березня, останній завірив його, що Франція також не бажає війни з Росією через поляків. Але у своїй депеші з рапортом про цю розмову лорд Коулі відзначив наступне: "...мені здалося, що Наполеон побоюється, що якщо нічого не буде зроблено для Польщі, його репутація постраждає.