Новим головою Форин офіс став Солсбері. Його призначення свідчило про твердість урядового курсу, що тоді проводився [11.-С.610]. Прем'єр-міністр офіційно оголосив про набір резервістів, посилив флот біля Принцевих островів, з великим галасом надав наказ перекинути в Туреччину війська з Мальти і 1 квітня наказав голові Форин офіс Солсбері розіслати по європейських столицях досить жорстку ноту, в якій Англія доводила, що Сан-Стефанський договір ставить Чорне море під повне панування Росії, залишає Туреччині лише примарну незалежність і тому не сумісний з її законними інтересами. Росія була вимушена поступитися [13.-С.239]. 7 квітня канцлер Горчаков направив ноту до Форин офісу, в якій просив повідомити про головні зміни, яких повинен був зазнати Сан-Стефанський договір. Дізраелі хотів встановити попередню угоду щодо цих змін з Францією, Німеччиною, Австро- Угорщиною, Італією, але боявся, що втратить час, дасть можливість Росії і Німеччині домовитися. 17 квітня Дізраелі оголосив про перекидання 7 тисяч індійських військ на Мальту. Цей крок опозиція визнала неконституційним, але він вразив Росію. Як наслідок, остання визнала право великих держав обговорювати ті пункти Сан-Стефанського договору, які торкались змін трактатів 1856, 1871 рр., тобто мали загальноєвропейське значення. Було досягнуто угоди про скликання конгресу в Берліні [4.-С.451-454].
З 29 квітня по 30 травня Англія вела складні переговори з Росією щодо поступок. Для неї головним злом у Сан-Стефанському договорі були два пункти: досить велика Болгарія (від Дунаю до Егейського моря і від Чорного моря до Охрідського озера) і досить значні малоазіатські територіальні придбання Росії. У ході переговорів стало зрозуміло, що хоч болгарські пункти будуть рішучо переглянуті, у договорі є два пункти, які цар ніколи не перегляне - Бессарабія і Батум-Карс. Важливо підкреслити, що Бесарабія не хвилювала Англію, але Батум-Карс мав для неї дуже важливе значення. Росія ніколи б не погодилась віддати Батум-Карс. Але ці володіння Росії створювали постійну загрозу для Туреччини, а цього не можна було допустити. Дізраелі майстерно знайшов вихід з цієї, здавалось, тупикової ситуації. Англія мала компенсувати втрату Туреччиною Батум-Карса придбанням собі Кіпру! Володіння цим островом давало можливість контролювати Батум-Карс і захистити Туреччину від атаки з цього напрямку. 26 травня Туреччина попередньо погодилась в обмін на оборонний союз з Англією, уступити їй Кіпр і охорону християнських суб'єктів імперії в Малої Азії. Сам договір було таємно підписано 4 червня [11.-С.614-615].
30 травня англо-російські переговори закінчилась підписанням таємного меморандуму поступок Росії на користь Англії. Згідно з ним Болгарське князівство буде скорочено на дві третини, відокремлено від Егейського моря, обмежено границями Балкан, значна її частина - західна - буде знову поставлена під безпосередню владу султана, а інша частина, що знаходиться на південь від Балкан, буде наділена лише широкою адміністративно автономією і буде мати християнського губернатора, що буде призначатися з ухвалення Європи на 5 (10) років. Про допуск сюди турецьких військ повинен був вирішити конгрес. Князівство ділилось на дві частини: На користь Австро-Угорщини Англія вимагала, щоб кордон північної Болгарії не пересікав р. Мораву, підтримувала анексію Боснії для Австро-Угорщини. В особливій ноті, що додавалась до меморандуму, Солсбері зробив такі застереження:
про необхідність передати на розгляд Європи питання про організацію Болгарії;
про тривалість російської окупації Болгарії;
про назву, яку слід було дати південної Болгарії;
про судноплавство по Дунаю;
про чорноморські протоки.
Англія погодилась знову передати Росії Бессарабію, поступилася їй Батумом - Карсом в обмін на обіцянку більше не захоплювати володінь Туреччини в Азії [15.-С.176-180].
Крім того, 6-го червня Англія підписали угоду з Австро-Угорщиною про спільні дії на конгресі проти Росії. Успіхи у дипломатичній грі дозволили англійському уряду добре підготувався до відстоювання своїх інтересів на майбутньому конгресі [10.-С.123].
На Берлінському конґресі, який відкрився 13 червня, Англію представляли Дізраелі і Солсбері. Англійського прем'єр-міністра цікавили три речі: султан повинен отримати повні військові права в південній Болгарії; кордони останньої по Балканам повинні бути прокладені так, щоб турки могли контролювати життєво важливі шляхи; південна Болгарія повинна отримати назву Східна Румелія. 22-2б червня тривали дебати по Болгарії. Як наслідок, Англія і Австро-Угорщина перемогли Росію. Нове Болгарське князівство, що створювалось, було обмежене Балканами, за виключенням заходу, де йому залишали разом з м. Софія невеличку територію на південь від гір. Таким чином, територія Болгарії, визволеної з-під влади Туреччини, скоротилась з 1б3 до б4 тисяч кв. км, з 4 мільйонів мешканців до 1,5 млн. Узбережжя Егейського моря було вилучено зі складу Болгарського князівства. Замість двох років, російська окупація Болгарії повинна була тривати 9 місяців. Організація Болгарії мала проходити не під виключним наглядом російського комісара, а під наглядом європейської комісії. Англія підтримала необхідність окупації Боснії та Герцеговини Австро-Угорщиною, політичну незалежність Румунії шляхом заборони права російським військам проходити через неї, змусила віддати їй гирло Дунаю і о. Зміїний, а також компенсацію від Росії. Але Румунія втратила Бессарабію [7.-С.4б1-4б3].
Безумовно, що російські представники спиралися, як тільки могли, всім цим вимогам, але кожного разу, коли вони вислювлювали небажання піти на англійські вимоги, Дізраелі погрожував війною [Ю.-С.125-12б]. 13 липня було підписано Берлінський договір, який юридично закріпив всі домовленості [15.-С. 1 S1-2G6] . Його підписання було великою перемогою Англії, перемогою, якої вона