Таким чином, у політиці Англії щодо Східного питання 1S75-1S7S рр. спостерігається сплетіння колоніальних і європейських інтересів цієї країни. Вирішальну роль тут грали англійські колоніальні інтереси в Малій Азії та північній Африці. Саме вони головним чином керували діями Лондону в Європі під час Східної кризи. Протидія Росії на Балканах диктувалась бажанням Англії завадити посиленню свого традиційного ворога на морі і на суші в разі захоплення ним чорноморських протоків та шляху до Індії. Тому Англія підтримувала Туреччину, чиї володіння були безпосередньо розташовані в цих регіонах, проти Росії. Отже, англійська політика в Європі під час Східного питання була проявом світової політики Англії, яка була спрямована на захист її колоніального статусу.

Безумовно, що інтереси Англії в Європі теж впливали на її політику під час Східної кризи. По-перше, Лондон намагався завадити Росії скористатися черговим загостренням на Балканах для поширення свого впливу на цей регіон, а по-друге - не допустити відродження союзу так званих північних держав - Росії, Німеччини та Австро-Угорщини.

Крім зовнішніх факторів, які впливали на політику Англії щодо Східного питання були і внутрішні. Події 1S76 р. у Болгарії зробили Східне питання не тільки головною проблемою англійської зовнішньої політики на той час, але і поставили його на перше місце у політичному житті країни. Саме тоді суспільна думка Англії як ніколи впливала на політику уряду, поставила останній в залежність від себе. Кабінет Дізраелі був вимушений маневрувати між опозицією, парламентом, пресою. Певний вплив на англійську політику мали і особисті симпатії голови та членів уряду, відсутність єдиної думки щодо того, як Англія мала діяти у конкретних ситуаціях. Нарешті, політика Англії щодо Східного питання продемонструвала, що Лондон був готовий, якщо це буде потрібно, діяти рішуче за допомогою не тільки дипломатичних, а й військових методів.

Під час Східної кризи 1S75-1S7S років Англія не поступилася таким своїм принципом у міжнародних відносинах як відмова від участі у блоках та союзах держав, уникнення довгострокових зобов'язань зі свого боку. Цей принцип вважається основною рисою політики "блискучої ізоляції".

Джерела та література

Большая советская энциклопедия. - М., 1972. - Т. 2.

Тэйлор Д.П. Борьба за господство в Европе. 1848-1918. - М., 1958.

Захаров С.В. Англия в 1870-1914 гг. - М., 1946.

Дебидур А. Дипломатическая история Европы. - Ростов-на-Дону, 1995. - Т. 2.

Галеви Э. История Англии в эпоху империализма. - М., 1937.

Галкин И. Англия в 1870-1914 гг. - М., 1952.

Данилевский Н.Я. Россия и Европа. - СПб., 1995.

Тодорова М.Н. Англия, Россия и танзимат. - М., 1983.

Виноградов В. Британский лев на Босфоре. - М., 1991.

Трухановский В.И. Б.Дизраэли // Вопросы истории. - 1990. - №2.

Blake R. Disraeli. - N.Y., 1968.

Гладстон В. Болгарские ужасы и Восточный вопрос. - СПб., 1876.

Мижуев П. Г. Политическая история Англии в XIX ст. - СПб., 1907.

100 лет освобождения балканских народов от османского ига // Материалы международной научной конференции в Москве 13-15 мая 1978 г. - М., 1979.

Сборник договоров России с другими государствами, 1856-1918. - М., 1952.

Haigh A. Congress of Vienna to common market. An outline of British Foreign Policy 1815-1972. - L., 1973.я