К.В. Мальшина

ЗЕМЛЕРОБСТВО МАЙЯ ПОСТКЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ (Х-Х ст.): ЕКОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Загальноприйнятою точкою зору є твердження про те, що чим нижче рівень розвитку суспільства, тим більше це суспільство залежить від природно-кліматичних умов. Цивілізація майя розвивалася у період пізнього неоліту, і географічний чинник визначив весь комплекс матеріальної культури та його особливості. Вивчення екологічного аспекту економіки посткласичної цивілізації майя є необхідним завданням для подальшого дослідження і виявлення її специфіки.

Вже у першій половині ХХ ст. проблеми впливу географічного фактору на розвиток майяської цивілізації торкалися відомі американські спеціалісти - прибічники теорії винятковості цивілізації майя (А.Тоззер, С.Морлі, Г.Спінден, Г.Уіллі,Б.Брейнерд, К.Керам, Ч.Галленкамп [1-6]), а також мексиканські (А.Бартра, А.Рус Луілльє [7-8]) та російські історики (Ю.В.Кнорозов, Р.В.Кінжалов - у вступних статтях до публікацій джерел [9-10]). Але питання розвитку і структури економіки майя у той час ще не стали головним предметом дискусій. У період з 1960 р. до середини 1980-х рр. система життєзабезпечення майя вперше привертає пильну увагу дослідників. Головним питанням стає відповідність мільпового (тобто підсічно-вогневого) землеробства величезній чисельності та щільності населення, висловлюється думка про паралелі між давніми цивілізаціями Месопотамії, Єгипту та Центральної Америки (Р.М.Адамс, В.І.Гуляєв, Р.В.Кінжалов [11-13]). З середини 1980- х рр. загальна тенденція зростання уваги до екологічних проблем у світі призвела до широкого наукового інтересу відносно вирішення подібних проблем у минулому. Тому левова частка публікацій кінця 1980-х-1990-х років з історії майяської цівілізації присвячена саме природним ресурсам її життєзабезпечення [14-18]. На основі новітніх даних сьогодні створені деякі узагальнюючи праці з історії торгівлі [14], землеробства [18], демографії [15; 19]. Однією з найбільш знакових робіт можна назвити монографію Р.Шерера, де узагальнені дані, які мають науковці на сьогодні [20]. Однак у сучасній українській історіографії розробок з цієї проблематики поки що не існує.

Юкатан - це величезний півострів, значна частина якого оточена водами Карибського моря. Його природа дуже різноманітна, в ній існуванням особливих екологічних ніш у різних геолого- кліматичних умовах. Протягом всього існування населення на півострові клімат неодноразово змінювався, що істотно позначалося на економічних умовах розвитку цивілізації. Наприклад, вологі умови виникають у 300 - 800 р. н.е. [21.-Р.48-49; 22.-Р.262-263], що історично збігається з розквітом класичної цивілізації майя. Найжорстокіша посуха, що, за оцінками фахівців, була "одним із найсуворіших кліматичних відхилень за останні 10 тисяч років" [23], стала рубежем між класичним і посткласичним періодом. Посткласичний період характеризувався зростанням вологості клімату, яка періодично змінювалася посухами [21.-Р.49]. Геологічна структура Юкатана відзначається унікальними та вкрай різноманітними ґрунтами. Різниця в кліматичних і ґрунтових умовах, на думку автора, призвела до вузького районування і визначила застосування різноманітних комплексів агрономічних методів.

Протягом багатьох десятиріч в науці панували традиційні погляди, засновані на єдиному письмовому свідоцтві Ланди [9.-С.145], що майя для продовольчого забезпечення використовували тільки екстенсивне "мільпове" землеробство, при якому після випалювання лісу ділянки обробляли короткий (біля 4 років) період і залишали під паром [24.-Р.42]. При такій системі в господарському обігу знаходилася одна третина землі. А тому мільпова система займала широкі площі обжитої території, але не могла підтримувати щільні концентрації населення.

Як свідчить сучасна наука, найбільш древні цивілізації в Старому і Новому Світі створювали системи життєзабезпечення, що були набагато інтенсивнішими і продуктивнішими [25.-Р.307-326; 26.-65-77]. Тому древні майя виглядали як аномальне явище: високі досягнення цивілізації при досить примітивній сільськогосподарській практиці. Але у 70-ті роки з'явилися нові дані, що спростовують колишні висновки про залежність майяського суспільства від малоефективної системи землеробства.

Вивчення взаємодії великих міських центрів із сільським населенням показало, що великі скупчення населення з високою щільністю забудови існували на всіх "клаптиках" придатної до обробки землі, незалежно від наявності міського центру. Локальні центри, підпорядковані столицям, розташовувалися регулярно на визначеній відстані від своєї "метрополії" [27.-Р.107]. Специфічне розташування міських центрів співвідносилося, звичайно, із безпосереднім доступом до гарних земельних угідь. Простежується перевага основних сільськогосподарських угідь у виді концентрації поселень усередині визначених екологічних зон. Однак більш ретельний розгляд політичної географії Юкатану, накладеної на сільськогосподарську карту, ставить залежність розташування великих міст від продовольчих ресурсів на друге місце. Локальні центри, підпорядковані столицям, розташовувалися регулярно на визначеній відстані від своєї "метрополії", що залежало насамперед від відстані, що міг пройти гонець-пішохід за визначену кількість часу. Таким чином, відстані і зв'язку між великими міськими центрами мали скоріше політичний, ніж економічний характер. Тому плідність економіки, і насамперед землеробства, мала відповідати потребам населення незважаючи на ті геолого-кліматичні умови, які були характерними для тієї чи іншої місцевості.

Також демографічні дослідження вказують, що на Юкатанському півострові на початку Конкісти існувало населення кількістю приблизно до 25 млн. людей. Як бачимо, майя посткласичного періоду були здатні підтримувати набагато більшу кількість населення, ніж це було можливо, використовуючи тільки мільпову систему. Поряд з нею вони розвивали й удосконалили різноманітні методи землеробства. Кліматичні відзнаки віддалених один від одного регіонах території майя забезпечували комбінації цих методів, кожен з яких пристосовувався до особливих умов даної території. Специфіка економіки посткласичних майя полягала у ретельності підбору комбінацій методів землеробства з одержанням продовольства іншими шляхами, що відрізнялися в різних регіонах (полювання, збиральництво та рибальство). Землеробство давало найбільшу частину продовольчих ресурсів