Сьогодні американські дослідники визначають у майя такі екстенсивні землеробські системи: "короткострокова", "довгострокова" і терасна. Виникли вони до посткласичної епохи, але продовжували функціонувати і в цей період.

"Короткострокова" мільпова система землеробства - це сполучення коротких періодів культивації з довгими періодами пари на умовах 1-3 року пари на рік обробки [28.-Р.163]. Вона застосовувалася в районах із кращими ґрунтами і рясними дощами. У більш маргінальних типах навколишнього середовища застосовувалася "довгострокова" система, при якої необхідно 3-6 років пари на рік обробки. Для майя посткласичного періоду обидва методи були пов'язані з дуже трудомістким завданням вирубки полів кам'яними знаряддями, наступним висушуванням зрубаної рослинності і спалюванням прямо на полі, після чого ділянку засівали. При цьому корисні дерева і інші дикі рослинні види залишали зростати на полі.

Ще одним видом мільпового землеробства була модифікація похилого ландшафту шляхом будівництва кам'яних терас на схилах пагорбів, на північному заході й у районах центральних рівнин Юкатана; площа земель, реконструйованих під тераси, сягала 200 тис. га [29.-Р.56; 30.-Р.225].

До інтенсивних методів землеробства, що були відомі майя в посткласичний період, ми відносимо: а) інтенсивне рільництво та інтеркроппінг; б) присадибне садівництво; в) садівництво у рехолладах; г) лісівництво; д) гідравлічна модифікація ландшафту (іригація та меліорація).

Інтенсивне рільництво передбачало тривалу експлуатацію ґрунту без перерв на пару, що практикувалося в алювіальних долинах, що поширені в південних низовинах і на узбережжях Юкатану. Періодичні повені в цих районах звичайно відновлювали родючість ґрунту шляхом нанесення нових алювіальних прошарків. Етнографічні дані говорять про його використання в поплавних долинах, що зустрічаються повсюдно на Юкатані [31.-Р.525]. Там, де старі ґрунти більше не відновлювалися внаслідок повеней, виснаження їхніх живильних речовин контролювалося правильним добором комбінацій симбіотичних рослин, що вирощувалися спільно (цей метод зараз називають "інтеркроппінг") [32.-Р.71]. Як сьогодні, так і в минулому цей спосіб залишається досить продуктивним. Господарча експлуатація потенціалу районів з інтенсивним рільництвом перетворила їх у "житницю" майя, що забезпечувала великі обсяги додаткового продукту для торгівлі з містами.

Присадибні сади, як говорить сама назва, знаходилися між житловими комплексами на ділянках, що прилягали до них. Потенціал цього типу інтенсивного землеробства було можливо використовувати завдяки величезній кількості харчових рослин, що є характерними для флори Юкатану [33-34]. На присадибних ділянках постійно підтримувалася висока врожайність при мінімальній обробці та низькій виснаженості ґрунтів, що забезпечувалась посівами сумісних культур і постійною сівозміною та добривами.

Садівництво у рехолладах було методом інтенсифікації землеробства в обмежених областях Юкатану - в основному на півночі і північному сході. Це прекрасний приклад адаптації майя до дуже складних кліматичних умов, приклад взаємодії людини й екологічної ніші. Основні ландшафти на цій території - це простори вапнякового материка, більш плоского до узбережжя і горбистого всередину. Ці ґрунти звичайно вважалися археологами негожими для землеробства. Але, як показали нові дослідження, майя посткласичного періоду знаходили їх придатними для садівництва.

Це пов'язано з тим, що у вапняковому панцирі, що по суті є материковою породою Юкатану, існують неглибокі провали, западини, наповненими ґрунтом, в яких волога зберігається в пористих стінках ями. У геології їх іменують "кишенями" [35.-Р.117]. "Кишені" мають загальну місцеву назву рехоллад. Геологічно виявлено декілька типів рехоллад. Один із них має місцеву назву - бахади; вони відрізняються великими розмірами (у середньому 400 х 400 м, глибина до 0,5 м). Вони не можуть акумулювати багато ґрунту, але мають перевагу через те, що не дають стікати дощовій воді. Всі види рехоллад огороджувалися кам'яними стінами [32.-Р.70]. Такий метод забезпечує ідеальні екологічні умови для садових дерев. Рехоллади використовувалися для вирощування плодів і фруктів, включаючи какао. Через вічну родючість і глибину ґрунту рехоллади використовують і сьогодні, часто для садівництва, але іноді і для польової культивації. Деякі общинники, що мають гарні рехоллади на своїх земельних наділах, вирощують у них два врожаї в рік.

Лісівництво - це культивація деревних порід не в присадибних ділянках, а скоріше на широких просторах. Різноманітність продуктивних видів, доступних майя, включало рамон (хлібне дерево), какао, саподілью, авокадо. Найбільш ефективний метод, доступний і в той же час економічний, полягав у вирощуванні сумісних дерев на одній ділянці. Цей метод у літературі ще називають "штучний тропічний ліс". Він полягав у вирубці непотрібних видів у лісі і засаджуванні очищеної площі сумішшю необхідних видів.

Гідравлічні модифікації ландшафтів у посткласичний період були двох видів: вони служили, з одного боку, для іригації полів, або, з іншого боку, для відведення зайвої води з насичених ґрунтів. Майя будували іригаційні мережі, але в масштабах, набагато менших, ніж відповідні споруди в інших місцях Нового Світу (уздовж Тихоокеанського узбережжя Перу, на південному заході США). Найбільш вивчені такі спорудження в районі міста Эцна, більш сухій перехідній зоні між центральними і північними низовинами [36.-Р.211-224].

Іншим видом гідравлічної модифікації земель було будівництво "піднятих полів" їх будували в низько розташованих місцевостях, що у Мексиці називають "бахос", у сезонних болотах на західному й особливо східному узбережжі Юкатану; вони дозволяли використовувати дуже родючі ресурси, інакше недоступні. Підняті