запорожців. Водночас гостро постало питання колонізації південноукраїнських земель, а радикальні заходи щодо реформування податкової структури могли зашкодити колонізаційним процесам. Тож Г. Потьомкін опинився в умови, за яких необхідно було досить обережно проводити реформування податкової структури.
Через указані чинники в 1775 році істотних змін у структурі податків на півдні України не відбулось. Земські комісари, що призначалися до повітів, створених на землях колишніх Запорозьких Вольностей, мали збирати лише податки, які існували за часів Запорозької Січі. В інструкції земському комісарові Кальміуського повіту П. Горлинському вказувалося, що він має збирати "від будки льодової і від льоху в рік по п'ять карбованців, від будки з льодовнею - в рік по два карбованці п'ятдесят копійок" [7.-С.189].
Створення влітку 1776 року повітових і провінційних канцелярій на території колишніх Запорозьких Вольностей і посилення у зв'язку з цим державного контролю на місцях дозволило місцевій адміністрації зробити важливий крок у зміні податкової структури південноукраїнського регіону. Відтепер для селянства, що мешкало на території колишніх Вольностей, місцевою адміністрацією вводився новий податок - по карбованцю з кожної хати. В інструкції Слов'янській провінційній канцелярії вказувалося, що таким чином посполиті позбавлялися тих численних зборів, які вони сплачували за часів Запорозької Січі. Однак із введенням цього податку уряд реалізував перш за все свої інтереси - замість численних не зовсім зрозумілих зборів вводився єдиний податок на зразок того, який збирався у північних районах України і був відомий місцевій адміністрації.
Реформування 9 гусарських і 6 пікінерних полків визначило видання за ініціативою Г. Потьомкіна указу 24 грудня 1776 року, за яким військові та державні поселяни, які комплектували новостворені полки гусар і пікінерів, мали сплачувати загальний поземельний податок. За умови, що ці полки мали комплектуватися значною мірою запорозьким населенням, даним указом було розповсюджено загальноімперські податки і щодо запорожців. У 1777 році за ініціативою Г. Потьомкіна для військових і державних поселян, що комплектували такі полки, було введено подушне - 1 карбованець з чоловіка [4.-С.131].
Для запорожців, що мешкали по зимівниках, генерал-губернатором було введено окремий податок - по три карбованці із зимівника. Слід зазначити, що у 80-х роках з переведенням зимівчан, що мешкали на державних землях до слобод, цей податок існував лише для запорожців, що мешкали на поміщицьких землях.
Отже, протягом 70-х років місцевою адміністрацією було впроваджено нові податки серед селянства та воєнізованих категорій населення. Водночас у зв'язку з прагненням уряду не загострювати ставлення місцевого населення щодо податкової політики, нововведення не мали радикального характеру. Так для селянства, що мешкало на державних землях, було введено поземельне - основний вид податку в Новоросійській губернії за "Планом" 1764 року - і збір з хат - податок, традиційний для переселенців з Лівобережної України. У зв'язку з прагненням російської адміністрації вирішити питання щодо податків у цей період шляхом компромісів, подальшою колонізацією південноукраїнського регіону і "привнесенням" переселенцями своїх податків, податкова структура на середину 80-х років ще відзначалася певною специфікою.
Згідно з даними за 1784 рік, селяни, що мешкали на державних землях, сплачували три види податку. Частина державних селян сплачувала поземельне - з десятини по 5 копійок, частина - один карбованець із хати. Інша частина державних селян, що переселилися з Росії, сплачували оброк (три карбованці) і подушне. Такі ж податки сплачували економічні та палацові селяни.
Селяни, що мешкали на поміщицьких землях, також мали сплачувати різні податки. Частина селян сплачувала поземельне - 2 копійки з десятини, частина - карбованець із хати, частина - подушне - 70 копійок [2.-Арк.326].
Міщани та цехові за окладними книгами Катеринославського намісництва сплачували податок у 40 алтинів. Окрім того, частина міщан і цехових продовжувала сплачувати податок з двору, який з 1784 року було збільшено до двох карбованців. Частина міщан продовжувала сплачувати визначений відсоток з капіталу [2.-Арк.326]. Купці мали сплачувати один відсоток з капіталу.
Військові обивателі, як і раніше, сплачували 40 алтинів, однодворці - подушне. Військові поселяни сплачували поземельне - 5 копійок з десятини. З козаків, їхніх помічників і підсусідків знімався окремий оклад - карбованець із хати - і накладні - на карбованець одна копійка.
На кінець 80-х років з впровадженням "Установлення щодо сільського порядку" 1787 року посилюється адміністративна влада уряду на місцях. Водночас на початок 80-х років було досягнуто значних успіхів у здійсненні політики колонізації регіону. Укріплення урядового адміністративного апарату на місцях, успіхи колонізації земель Південної України, ліквідація зимівників сприяли подальшій уніфікації податкової структури південноукраїнського регіону.
Неврожай, що призвів до голоду в 1794 році на півдні, став приводом для введення урядом хлібного податку, який додавався до подушного, з населення Катеринославського і Вознесенського намісництв. Генерал-губернатором Катеринославського намісництва та Таврійської області П. Зубовим було подано доповідь Катерині ІІ від 19 грудня 1794 року, у якій він, "турбуючись" про неврожаї в південноукраїнському регіоні, пропонував ввести серед місцевого населення хлібний збір - по 5 четвериків з двору. За ініціативою П. Зубова створювалися хлібні магазини в Катеринославському та Вознесенському намісництвах. З цих магазинів надавався хліб військовим частинам і в разі неврожаїв - селянству [8.-С.744].
Характерно, що для здійснення цього збору генерал-губернатором був випрацьований досить жорсткий адміністративний механізм. Під час прийняття та роздачі хліба