Л. В. Коваленко

ВІДНОСИНИ США І НІМЕЧЧИНИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ СТАВЛЕННЯ ДЖ. БУША-СТ. ДО ПРОБЛЕМИ ОБ'ЄДНАННЯ ФРН ТА НДР

(1989-1990 РР.)

Стрімке зближення ФРН та НДР на рубежі останнього десятиліття XX ст. поставило на порядок денний питання політико-дипломатичного врегулювання зовнішніх аспектів об'єднання Німеччини, зміни позицій німецьких держав, країн-переможниць в Другій світовій війні. Важливість забезпечення майбутньої безпеки в Європі, економічного та політичного співробітництва сприяли невтомній увазі світової спільноти щодо плину подій в цьому регіоні, зміні власних зовнішньополітичних курсів.

Розглядаючи процес вивчення даних проблем в сучасній українській історичній науці, хотілося б відмітити наявність корпусу робіт, присвячених загальним питанням об'єднання Німеччини (серед яких праці Грабарчука Г.О. [1], Кудряченка А.І. [2], Мартинова А.Ю. [3], Харченка І.І. [4] та ін.). Проте, зовнішній бік проблеми єднання ФРН та НДР досі залишається поза полем зору фахівців.

Певні здобутки отримані в сфері дослідження розвитку політики США щодо Німеччини (в рамках дослідження східноєвропейської політики Сполучених Штатів в дисертаційних дослідженнях Бессонової М.М. [5], Гончар Ю.Б. [6], Турчака Н.І. [7] тощо). Винятком в даному відношенні є наукова праця Лакішика Д.М., яка відкрила в українській історіографії спеціалізоване вивчення зовнішньополітичної сторони об' єднання Німеччини, звертаючи увагу на американо-німецькі відносини 80 - 90-х років XX ст. [8].

За умов недостатнього висвітлення питання розробки офіційної політики адміністрації США щодо об' єднання Німеччини, її впливу на трансформацію німецького курсу автор даної статті вважає за потрібне зробити спробу знайти відповіді на наступі запитання: коли розпочався розгляд проблеми об'єднання Німеччини в Білому домі, наскільки розходилось бачення векторів об'єднувального процесу між Бонном та Вашингтоном, яку позицію щодо членства об' єднаної Німеччини в НАТО та вирішення „кордонних питань" займав президент США Джордж Буш-ст.

Виникнення проблеми об' єднання Німеччини на порядку денному США вітчизняні дослідники в багатьох випадках починають відраховувати від подій осені 1989 р. (з моменту падіння Берлінської стіни 9 листопада 1989 р. або виступу Гельмута Коля з програмою „10 пунктів" 28 листопада 1989 р.) і пов'язують зі значним здивуванням американської адміністрації подіям в Європі [4, с.150]. На думку ж німецького історика Олександра фон Плато, як і директора європейського відділу Ради національної безпеки США Роберта Хатчінгса, вже в березні 1989 р. у Вашингтоні була випрацювана по відношенню до Європи і Німеччини нова політична концепція, в якій ключову роль відігравало питання об' єднання Німеччини [9, с.14; 10, с.92]. Розроблений Радою національної безпеки США проект передбачав, що „вищим пріоритетом американської політики в Європі повинна стати доля ФРН...[Метою американської політики мало стати] припинення розділу континенту шляхом відстоювання єдиних цінностей... неможливо уявити собі майбутню Європу поза позиції щодо „німецького питання" [9, с.15].

Проявом нової політики може бути і декілька виступів президента Джорджа Буша. Звернімося до документів. Так, після виступу на зустрічі НАТО в Брюсселі 30 травня 1989 р., в комюніке якого було зазначено, що „засобом досягнення тривалого миру є подолання неприродного поділу Європи і особливо Німеччини" [11], Дж.Буш під час виступу в Майнці продовжив подібний курс і запропонував новий статус американо-німецьких відносин - „партнери в лідерстві" (що, на нашу думку, стало пізніше однією з причин ускладнення відносин США з Великобританією і негативного ставлення останньої до об'єднання Німеччини). „Холодна війна розпочалася з поділу Європи і може бути закінченою, коли поділ Європи буде завершений... Ми прагнемо самовизначення Німеччини і всієї Східної Європи. Дозвольте Берліну бути наступним!" [12, с.93-94].

Свідченнями того, що Дж.Буш рано почав говорити про можливості об'єднання Німеччини є і його обговорення з держсекретарем Джеймсом Бейкером (17 травня 1989 р.) та президентом Франції Франсуа Міттераном (20 травня 1989 р.) [10, с.92].

Падіння Берлінської стіни та виступ з урядовою заявою Гельмута Коля „10 пунктів" від 28 листопада 1989 р. щодо об'єднання Німеччини та наступні події шокували світову спільноту, в тому числі і американський уряд. Але США були вражені не самим ходом подій, а тієї стрімкістю, з якою почали реалізовуватися їх риторичні заклики, оскільки вважали, що процес державотворення єдиної Німеччини є справою не одного року (Буш вважав, що це може відбутися протягом строку його президентства) [10, с. 97]. За умов обізнаності американського президента щодо планів канцлера ФРН Г.Коля (наприклад, на відміну від лідерів Великобританії, СРСР та Франції Дж.Буш мав напередодні виступу Коля екземпляр „10 пунктів") події в Німеччині сприймалися президентом США позитивно, з небажанням втручатися в хід подій, акцентувалась необхідність вирішення „німецького питання" власне німцями без прискорення процесу [13, с.1544; 14, с.1588; 15, с.1633].

Однією з причин спокійного відношення США до процесу об'єднання можемо назвати і географічну віддаленість Сполучених Штатів від Німеччини і відсутності сталих упереджень і психологічних бар'єрів, які існували у європейських народів після практики знайомства з територіальними зазіханнями німцями під час двох світових війн. Тому досить логічним виглядає і висловлювання Дж.Буша, що „історія не обов'язково має повторитися, якщо розвивається єдина німецька держава" [13, с.1544].

На думку німецького дослідника Ш.Фрьоліха, неабияке значення мав і той факт, що „в порівнянні із США навіть об' єднана Німеччина не могла розглядатися як наддержава. Такою вона була для європейських сусідів" [16, с.155]. Розуміння ваги об'єднаної Німеччини