Л.О. Нестеренко

МІЖ МИРОМ ТА ВІЙНОЮ: ЗМІСТ ТА НАПРЯМКИ СОЦІАЛЬНОГО КОНФЛІКТУ У ФРАНЦІЇ 1559-1562 років

Однією зі знакових подій, що пережила Європа в епоху бурхливого XVI століття стали громадянські війни у Франції. Як явище, що було складовою частиною переходу Французького королівства до нового часу, воно супроводжувало формування модерної держави і вплинуло на процеси національної консолідації французів.

Громадянські війни XVI ст. були об'єктом наукового інтересу не одного покоління істориків. Але матеріали історичних студій щодо явищ такого порядку дають можливість не тільки наблизитися до якомога повнішої реконструкції минуло, але й можуть мати значно ширший науковий резонанс, бо дають інформацію для широких теоретичних узагальнень інших соціальних дисциплін.

Громадянська війна розглядається як збройний конфлікт, спричинений загостренням протиріч до кризової стадії, за допомогою якого різні соціальні групи прагнуть вирішити ті суспільні проблеми, що набули стану полярності. На відміну від зовнішніх війн, громадянські мають особливий вплив не тільки на різні сфери суспільного життя, але й на всю соціальну систему: від окремого індивідуума до інститутів, соціальних зв'язків та відносин. Руйнівна дія такого способу розв'язання нагальних проблем суспільства і до сьогодні викликає питання в оцінках, визначенні короткотермінових та довготривалих наслідків.

Тому метою наукових розвідок протягом багатьох років було прагнення відтворити як загальну картину подій громадянських війн другої половини XVI століття, так і окремих їх подій. Свої інтерпретації бурхливих перипетій громадянських війн представили багато талановитих французьких дослідників. Тільки у ХХ ст. кілька разів перевидавалися роботи Л. Ромьє, у тому числі й про політичні витоки конфлікту [1; 2], побачили світ спроби комплексного бачення проблеми Л.-Р. Лефевра [3]. Класичними дослідженнями подій громадянських війн, що не втратили значення за фактичним та концептуальним змістом і сьогодні, були визнані французькими істориками, стали роботи українського історика Івана Васильовича Лучицького [4; 5]. Популярними серед істориків були і залишаються екскурси в історію французької Реформації [6; 7]. Тривають дискусії навкруг фактів і подій Варфоломіївської ночі [8], діяльності та оцінок окремих особистостей [9; 10].

Вагома історіографічна спадщина, як наслідок, має традиції дискусій навкруг цілого ряду питань. Так, поряд з визначенням цих війн як "громадянських" [11], можна зустріти назву "гугенотські", а ще частіше - "релігійні" [2; 3; 12]. Серед питань, що не мають однозначного підходу серед наукового загалу, є й дата початку громадянських війн. У науковій літературі та навчальних посібниках автори називають різний відправний час кривавої міжусобиці у французькому королівстві - і 1559, і 1560, і 1562 роки [13.-С.22; 14.-С.238; 15.-С.52-53]. Але визначення дати початку громадянських війн має для дослідників принципове значення. Саме від цього залежить, який зміст ми вкладаємо у події, що вплинули на життя не одного покоління французів, стали визначальними для процесів розвитку французької державності.

У статті робиться спроба представити широкий комплекс подій, що пов'язують з початком громадянських війн, а також представити точку зору в питанні, що являло собою французьке суспільство між 1559 і 1562 рр., які події визначили незворотність розвитку конфлікту, переростання його у війну.

Якщо простежити насичені подіями роки XVI ст., то з погляду сучасного дослідника можна виокремити деякі з них, що стали своєрідними рубежами. Їх виділення дозволяє зробити узагальнення, висновки, дати оцінки, виявити закономірності суспільного процесу. Таким важливим для загального аналізу став короткий, але насичений подіями період 1559-1562 років.

Саме 1559 рік став часом прояву гострих суспільних протиріч, сплеску політичного і релігійного протистояння, що швидко набирало сили, охоплюючи все більшу територію країни.

Деякі історики пов'язують їх початок із закінченням Італійських війн (1494-1559) і появою маси войовничо налаштованого дворянства у країні. Однак частина дослідників ще у ХІХ ст. вважала, що якраз поширення протестантизму і назрівання внутрішніх конфліктів змусили Генріха ІІ підписати Като-Камбрезійський мир у квітні 1559 р. [4.-С.1-3]. Є думка, що внутрішні потрясіння у Франції спричинила смерть Генріха ІІ у липні 1559 р. та послаблення влади за останніх Валуа.

Безумовно, кінець Італійських війн став знаковою подією. Протистояння з імперією Карла V Габсбурга, в яке вступила Франція під час цих війн, виявилось важливим етапом на шляху її територіального визначення. Ретроспективний аналіз дозволяє побачити події під кутом зору системи міжнародних відносин того часу. На фоні загальноєвропейських процесів Французьке королівство відстояло свої кордони, незалежність і повний суверенітет як національна держава. Офіційний титул "Божою милістю король Франції" доповнився принципом: "Король є імператором в своєму королівстві", а тому не залежить від зовнішніх сил (папи чи імператора). Результати війни перешкодили об'єднанню величезних володінь Габсбургів, привели до їх поділу на австрійські та іспанські, що врешті дало можливість зміцнити позиції саме Франції на континенті. Однак, в історичній літературі традиційно повторюється теза, що в Італійських війнах Франція зазнала військово-політичної невдачі, проявом якої була ціла низка військових поразок, витіснення з Італії, серія невигідних договорів [16.-С.395-403]. Такий висновок є відображенням настроїв французького суспільства, а особливо еліти, що вважали неадекватними ті зусилля та ресурси, що були витрачені у ході війн, марними жертви, що зазнала країна. Мир у Като-Камбрезі 1559 р., що поклав край цим війнам, не виправдав надій; сучасники вважали його величезною ганьбою, про що з патетикою писали в мемуарах маршали Франції