Великих зусиль Кальвін докладав для консолідацію та уніфікації общин нової конфесії. Це дозволило кальвіністам уперше в історії Франції об'єднатись в некатолицьку церковну організацію. Спочатку вона мала регіональний характер, і представляла союз консисторій південного заходу. У 1558 р. відбувся перший відомий нам синод кальвіністських консисторій (орган управління протестантською общиною) у Пуатьє, що зібрав тільки місцеві церкви. Знаковим для нас є те, що вирішував він не питання догматики, а позицію кальвіністських общин щодо політичних проблем [25.-Р.99].

Уже в 1559 р. відбувся перший національний синод (хоч на ньому були відсутні представники Півдня), який прийняв символ віри. Він здобув назву за місцем, де був складений, - "Ларошельська сповідь". її авторами стали Коліньї, королева Наварри Жанна д'Альбре та учень Кальвіна Теодор де Без. Центральне місце у документі зайняли ідеї абсолютного визначення, відправлення культу; визнавалась рівність усіх реформаторських церков та пасторів, синод оголошувався головним органом, що забезпечував ідейну та організаційну єдність нової конфесії. При збереженні внутрішньої автономії общин, встановлювались єдині вимоги до діяльності пасторів, змісту їх проповідей. На синоді розроблялась система об'єднання общин на рівні провінцій та в масштабах країни [29.-С.32-33].

З середини 40-х і до середини 50-х років основний контингент общин кальвіністів представляли торгово-підприємницькі кола міст, чиновники, представники інтелігенції, ремісники, міські низи, наймані робітники, селянство. При цьому нижчі прошарки складали 5060% членів общин. З середини 50-х років до кальвінізму починає масово приєднуватись дворянство, спочатку вище, а потім середнє і дрібне. У процентному відношенні з 1559 р. дворяни становили незначну частину кальвіністів (лише в Гієні - 25%, а в інших районах - 68%) [30.-Р.17].

Змінюється географія поширення протестантизму. Кальвіністські організації виникають у всіх районах Франції. На Півночі - це Париж, Орлеан, Нормандія, Шампань, Бретань, але тут вони становили незначну меншість, концентрувались у містах, і лише у деяких мали одну третину прихильників серед населення. Головним центром кальвінізму стає Південь. Тут він поширюється у більшості міст і навіть у сільських районах. За підрахунками французьких вчених, на 1562 р. кальвіністів на Півдні налічувалось до 1,5 млн. чоловік [30.-Р.17], і, як переконував Катерину Медічі адмірал Коліньї, вони об'єднувались у 2150 церковних общин.

Важливо підкреслити, що у французьких джерелах XVI ст. противники ортодоксальної римо-католицькій церкви називались і єретиками, і біблейськими людьми ("bibliens"), євангелістами і лютеранами, "представниками релігії, що називається реформованою". Різноманітність термінів відображала як особливості, так і етапи розвитку реформаційного руху у Франції. Саме з 1559 р. поступово всі ці назви витісняються словом "гугенот". Зазначимо, що вчені не мають однозначної думки про його етимологію. Більшість сходиться на походженні цього терміну з західношвейцарського "eidguenots", що близьке до німецького "eidgenossen" - співтовариш. У французькій мові синонімом слову "гугенот" є "безбожник".

Поява та поширення терміну "гугенот", як і "протестант", у своєму початковому значенні наповнюється не тільки конфесійним, а й політичним змістом. Але процес трансформації кальвіністського руху у політичну опозицію, консолідація опозиційних сил у 1559 р. тільки розпочиналася. Каталізатором її стануть різні за змістом і проявом події, що сколихнуть країну у другій половині цього року.

(Продовження у наступному номері)

Джерела та література

Romier L. Catholiques et huguenots а la cour de Charles IX. - P., 1924.

Romier L. Les origines politiques des guerres de religion. - P., 1914. - 2 vol. (останнє видання з'явилося у Женеві у 1974 р.).

Lefevre L.-R. Les Franзais pendant les guerres de religion. Le tumulte d'Ambois. - P., 1949.

Лучицкий И.В. Гугенотская аристократия и буржуазия на юге после Варфоломеевской ночи (до Булонского мира). - К., 1870.

Лучицкий И.В. Феодальная аристократия и кальвинисты во Франции: История феодальной реакции во Франции в 16 и 17 веках. - К., 1871. - Т. 1.

Viйnot J. Histoire de la Rйforme franзaise des origines а l'иdit de Nantes. - P., 1926-1934. - 2 vol.

Crouzet D. Les guerriers de Dieu. La violence au temps des troubles de religion vers 1525-1610. - Seyssel, 1990. - 2 vol.

Варфоломеевская ночь: Событие и споры: Сборник статей / Отв. ред. П.Ю. Уваров. - М., 2001.

Viйnnot E. Marguarite de Valois. Histoire d'une femme. Histoire d'un mythe. - P., 1993.

Плешкова С.Л. Екатерина Медичи. Черная королева. - М., 1994.

Эльфонд И.Я. Гражданские войны во Франции. - Челябинск, 1982.

Уваров П.Ю. Религиозные войны и тираноборчество во Франции XVI века // Средневековая Европа глазами современников и историков. - М., 1995.

Шишкин В.В. Королевский двор и политическая борьба во Франции в XVI-XVN веках. - М., 2004.

Плешкова С.Л. Франция в XVI - первой половине XVN в. // История средних веков / Под ред. З.В. Удальцовой и С.П. Карпова. - М., 1991. - Т. 2.

Эрланже Ф. Резня в ночь на святого Варфоломея. - СПб., 2002.

История Европы. - М., 1993. - Т. 3.

Mйmoires de Tavannes // Nouvelle collection des mйmoires relatifs а l'histoire de la France. - P., 1858.