Л. О. Нестеренко

ПРОБЛЕМА КОРОЛІВСЬКОЇ ВЛАДИ В ІСТОРИЧНИХ УМОВАХ ФРАНЦІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVI СТОЛІТТЯ

Ранній новий час - ХУІ-ХУІІ ст. в історію ввійшов як час формування й панування абсолютних монархій, хоча поняття «доба абсолютизму» є образ, створений історичною традицією ще ХУІІІ- ХІХ ст. В основу його закладена ілюзія про панування монархії як основної форми правління у країнах Європи, коли більшість європейських правителів мали абсолютну владу, або прагнули її. Наступні покоління вірили, що саме в цей час ніби втілювалася ідея, сформулювана у Кодексі Юстиніана: "Що хоче государ - має силу закону".

Дослідження ж політичного життя епохи показали, що реально Європа представляла досить строкату картину середньовічних регіональних політичних утворень, які на кінець середньовіччя представляли конгломерат монархій - абсолютних, обмежених, номінальних, моно- і поліетнічних - та республік - олігархічних, федеративних, шляхетських тощо, розділених на католицький і православний світ.

Серед величезного нагромадження подій, якими багатий цей період, при всій різноманітності політичного устрою європейських країн на рубежі нового часу, можна прослідкувати загальну рису: різке посилення централізаторських тенденцій, що проявлялося в об'єднанні територій держав навколо єдиного центру, створенні державного управління, відмінного від середньовіччя, зміни функцій та ролі верховної влади. Процеси були обумовлені глибокими трансформаціями європейського суспільства, в них були зацікавлені різні соціальні групи, але вони породжували конфлікти, які приймали різні форми та при цьому набували величезних масштабів, втягували до себе майже всю спільноту країни. До таких масштабних подій відносяться громадянські війни у Франції ХУІ століття. Гугенотські або релігійні, або громадянські - ці назви дали подіям, що розгорталися протягом 1559-1598 рр., ще сучасники [1, 8. 512,550], і ця традиція зберігається до цього часу [2; 3]. Ці назви дають нам можливість визначити проблеми, які переживало суспільство того часу і серед них - це проблема влади, бо всяка громадянська війна це, насамперед, боротьба за владу у країні. Але якщо традиційна історіографія бачила цю боротьбу у зіткненні гугенотів та католиків, їх лідерів з аристократичних угруповань, королівської влади - цю концепцію блискуче розвинув професор Київського університету І.В. Лучицький [4], і до неї й сьогодні звертаються історики, в тому числі і Франції - то сьогодні дослідники, розширивши можливості історичного пізнання мають можливість висвітлити нові сторони подій того часу, уявлення про зміст громадянської війни.

В умовах широкого поєднання і соціологічних (масових) і культурологічних пізнавальних засобів, які набули поширення у наукових студіях, на думку такого авторитетного вченого як Ю. Бессмертний [5, с. 37-42], відбувається перехід на другий план історії політичних криз, реформ та зіткнень, а звертається, в першу чергу, до історії політичної культури і тих культурних феноменів, які в той чи інший момент забезпечують готовність людей підкорятись владі, її окремим представникам. Тобто особлива увага сучасних дослідників спрямована на механізм влади в середині соціальної системи, історію уявлень про владу, роль в цих процесах історичних особистостей, проблеми державності [6; 7; 8].

Це дало можливість історикам представити процес централізації влади як хитке балансування на межі, де стикалися об'єм центральної публічної влади, місцевої провінційної влади, середньовічного корпоративізму. А тогочасне суспільство вбачало сутність подій у відстороненні на узбіччя інститутів, що мали свої права, в тому числі і владні, та деспотичному зосередженні їх у руках монарха. Так, майже за двадцять років до початку громадянських війн французи познайомилися з трактатом Етьєта Ла Боесі „Міркування про добровільне рабство" [9, с. 7-42]. Це видатний і знаковий твір, в якому з пафосом розвінчується ідея сильної одноосібної влади, оспівується республіканізм та свобода. Публіцистичний твір Ла Боесі був піднятий на щит ідеологами різних таборів в епоху громадянських війн, став еталоном для цілої політичної програми - так званих монархомахів-тираноборців [10]. Вони фактично висвітлили проблему суспільно-політичного життя ранньомодерної епохи - монархія як форма влади та можливі варіанти її еволюції.

Істориками багато зроблено для розширення наших уявлень про поняття „абсолютизм". І сьогодні не можна не погодитися з висловом Нормана Дейвіса, що реальна історія політичного життя Європи XVI ст. не означала, що відбувався загальний наступ абсолютизму, а, скоріше, мова йшла про утвердження одного з кількох конкурентних ідеалів [11, с. 539]. Конфлікти Франції XVI ст. мали своєю складовою і питання формування нової політичної системи, в якій потрібно було визначити місце монархії. Документи епохи громадянських війн свідчать, що французи не готові були прийняти республіканську ідею Ла Боесі. Навіть у критичні часи другої половини XVI ст., коли правлячі королі показували свою нездатність вирішувати болючі питання суспільного життя, робили вчинки, які збурювали значну частину населення [12], ідея монархії продовжувала визначати політичні орієнтири масової свідомості. Від цього часу збереглися унікальні документи: брошури, листівки, послання тощо, які мали поширення у Франції того часу, які направлялися до королівського двору [13]. Їх автори постійно підкреслювали свою відданість саме королю. У досить популярному серед опозиції початку 1560-х рр., бо про нього згадується у багатьох джерелах, „Зверненні до французького народу" підкреслюється: „Наша мета полягає у тому, щоб переконати вас зберегти незмінну покору нашому доброму королю" [14, р. 402]. У брошурі „Стани Франції, пригноблені тиранією Гізів" автори збройний виступ проти королівського