У реальній практиці політичного життя це приводило до використання різних способів приходу до влади, а спосіб обґрунтування претензій на неї мав і зворотну сторону - породжував конфлікти навколо королівського трону. Так, монархи прагнули до безумовної передачі влади спадкоємцям, збереження династичності. Такий принцип домінував у Франції. Але й тут для приходу до влади часто користувалися ідеєю про право народу вибирати короля. Так, прийшов до влади Піпін Короткий у 751 р., з 888 р. до кінця ХІ ст. у Франції діяла система виборності королі, у 1328 р. на зборах знаті волею народу трон отримала династія Валуа. Тобто ідея виборності ніколи зовсім не полишала політичну еліту Франції, навіть при стійкій, здавалося, традиції династійності. А такі прецеденти ставили королів у залежність від тих, хто їх вибирав. І протягом XIV-XV ст. Французька аристократія не раз формувала опозицію до королівського двору.

Завдавала клопоту як європейським монархам, так і французьким, посилання на таке джерело влади як "воля Бога". Бо в ХІ ст. на неї зробили заявку римські папи. Папа Григорій 1 (1073-1085) у такому документі, що вийшов з надр папської канцелярії як "Диктат папи", оголосив папську теократію, політична влада оголошувалась частиною могутності, що йому дав Бог на Землі. Світські монархи лише повинні виступати слугами папи, що виконують функції, які він їм надає. Така заявка породжувала зіткнення світських монархів і пап. Найбільш гострою і тривалою стала боротьба німецьких імператорів і пап. Французькі королі у такий конфлікт вступили, коли змогли зосередити значні сили у процесі централізації. До цього часу традиційно проводилась ідея "священного союзу франків і католицької церкви", франки оголошувались вибраним Богом народом, "мечем Бога на землі" і т.п. Однак зміцнена монархія і тут у 1302 р. діями Філіпа ІУ Красивого заявила про верховенство волі короля та території Франції. Конфлікт з папою Боніфацієм УТІІ привів до того, що французи посадили на папство свого ставленика і, щоб остаточно вирішити питанні, хто є носієм влади на землі, король заставив папу перенести резиденцію з Риму до Авіньйону (1309-1378 - Авіньйонський полон пап). Проти тих церковних структур, які не визнали право короля на верховну владу були здійснені репресивні акції.

Таким чином, середньовіччя напрацювало теоретичну і практичну спадщину щодо походження влади та держави. Саме вона сприяла як розвитку французької державності, консолідації французів як спільноти, з традиціями і формами політичного життя, які вплинуть на розвиток подій епохи громадянських війн.

Так, система абсолютної монархії, що формувалася і поєднувала персоніфіковану авторитарну владу з створенням інститутів державного управління, була найбільш ефективним методом реалізації проектів державотворення Франції в перехідний період від середньовіччя. Але, ця персоніфікація влади, гіпертрофована роль особистості монарха ставила політичне і суспільне життя всієї держави в залежність від індивідуальних рис монарха, його таланту чи, навпаки, нездатності, до керування. Останні представники династії Валуа - Франциск ІІ, Карл ІХ, Генріх ІІІ за період з 1559 по 1589 рр. втратили важелі управління, цілим рядом своїх дій або, навпаки, бездіяльності породжували все нові та нові конфлікти. Велику роль зіграв вплив у цей час на королівську владу жінок, серед яких виділяється особистість королеви Катерини Медичі, регентки при неповнолітньому Карлі ІХ. Історична традиція, що її зафіксували різноманітні джерела того часу, сформували стійкий образ „Чорної королеви", злого генія, який стояв за всіма негараздами королівства. Сьогодні історики прагнуть виявити історичну реальність, „знайти" справжню Катерину Медичі [19]. Однак, для суспільства, яке хворобливо переживало зміни у суспільному становищі жінки на рубежі нового часу, яке ввійшло до історії Європи як суспільство з „Молотом відьм", той вплив який жінки мали на ключовий інститут суспільства - владу, привела до демонізації цієї ролі, слугувала засобом збурення суспільної думки [20; 21].

Цілий ряд явищ, що супроводжували розвиток політичної системи того часу у Франції - формування соціальної бази абсолютизму і трансформація феодального класу в дворянство та придворну аристократію, територіальна консолідація і ліквідація середньовічного провінціоналізму, формування кордонів та активізація зовнішньополітичного експансіонізму, формування нового „образу держави", деспотичні елементи соціального терору, процес зміни відносин держави і церкви тощо, вимагали вироблення нового „Образу монарха". Перехід до нових ідеологічних орієнтирів у відносинах Держава-Людина, був пов'язаний з руйнуванням сталих традицій суспільства, а це, в свою чергу, стало ще одним каталізатором поглиблення кризових явищ у французькому суспільстві, розгортання громадянських війн.

Джерела та літтература

Procиs-verbal de l'assemblйe de Nime Il Bulletin historique et littйraire