Coudy J. Les guerres de religion. - P., 1962.

Garrison J. Guerre civile et compromise (1559-1598). - P., 1992.

Лучицкий И.В. Феодальная аристократия и кальвинисты во Франции. - К., 1871.

Бессмертный Ю.Л. Как писать историю? Методологические веяния во французской историографии 19941997 гг. II Новая и новейшая история. - 1998. - № 4.

Chaunu P. Histoire, science sociale. La duree, l'espace et l'homme а l'йpoque moderne, 1517-1620. - P., 1984.

Cornette J. L'affirmation de l'Etat absolu (1515-1652). - P., 1995.

Кривушин И.В. Франсуа де Ла Ну. Политические и военные речи II Проблемы социальной истории и культуры средних веков и раннего нового времени. - СПб., 2003. - Вып. 4.

Ла Боэси Э. Рассуждения о добровольном рабстве. - М., 1952.

Уваров П.Ю. Религиозные войны и тираноборчество во Франции XVI века II Средневековая Европа глазами современников и историков. - М., 1995.

Дейвіс Н. Європа: Історія. - К., 2000.

Шишкин В. В. Королевский двор и политическая борьба во Франции в XVI-XVII веках. - СПб., 2004.

Memoires de Condй. - Londres, 1743-1744. - T. 1-3.

Memoires de Condй. - Londres, 1743. - T. 1.

Себайн Джордж Г., Торсон Томас Л. Історія політичної думки. - К., 1997.

Блок М. Короли-чудотворцы. Почерк представлений о сверхъестественном характере королевской власти, распространенных преимущественно во Франции и в Англии. - М., 1998.

Ададуров В. Історія Франції. Королівська держава та створення нації (від початків до кінці ХVШ століття). - Львів, 2002.

Le Goff J. Saint Louis. - P., 1996.

Клоулас (Клула) И. Екатерина Медичи. - М., 1997.

Варфоломеевская ночь: событие и споры / Под. ред. П.Ю. Уварова. - М., 2001.

Berce M.Y. La naissance tragique de l'absolutisme. - P., 1992.

Л. О. Нестеренко

МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В ЕПОХУ РАННЬОГО НОВОГО ЧАСУ

Важливою складовою історії сучасної європейської спільноти є процес формування системи європейських держав, основні події якого припадають на період ХУІ-ХУІІ ст. - перехідну епоху від середньовіччя до нового часу. Розвиток французької державності займає в цих подіях чи не ключове місце. За визнанням французьких істориків, яке образно виразив Ф. Бродель, Франція - це дитя Європи, яка стала й умовою її існування [1.-С.150]. Визначення її державності - невід'ємна частина становлення європейської системи. В її варіанті інтегрування до політичної структури

ранньоіндустріального суспільства Європи простежуються важливі риси, що мали європейське значення, а прояви внутрішньої і зовнішньої активності настільки переплітались, були взаємообумовлені та взаємозалежні, що їх важко розглядати у відриві один від одного. Це представляє своєрідність і, одночасно, спільність історії Франції перехідного часу з іншими країнами Європи.

З ХУІ ст. в Європі закладались принципи міжнародних відносин нового часу, центром яких стала вибудова європейської системи держав, що передбачала не тільки їх територіальну і політичну консолідацію, але й відповідну єдність, взаємозалежність між ними. Інтеграція раннього нового часу, в яку включається і Франція, представляла якісно відмінний етап у становленні європейської спільноти. В епоху середньовіччя, коли Європа виокремилась як самостійна цивілізація на основі схожості економічного, соціально-політичного та духовного життя, її, у першу чергу, згуртовувала християнська релігія, протистояння мусульманському світу. Тепер цей процес мав економічний фактор: розвиток європейського ринку, економічних зв'язків на базі міжнародного поділу праці, який виводив контакти європейських країн за межі відносин з окремими, переважно сусідніми, державами. Не останню роль зіграла і османська агресія, що спонукала ряд європейських країн до створення коаліцій, об'єднання сил для опору її експансії.

Процеси консолідації цього періоду проходили через вирішення ряду проблем. Історична ретроспектива показує, що європейська система мала за основу досить строкату спільноту середньовічних регіональних політичних утворень, яких на кінець середньовіччя представляв конгломерат монархій - абсолютних, обмежених, номінальних, моно- і поліетнічних та республік - олігархічних, федеративних, шляхетських тощо, розділених на католицький і православний світи. Вивчення і аналіз їх історії, яку довгий час спрощено представляла історіографія, ще потребує зусиль дослідників, але, безумовно, що це важливий фактичний матеріал для нових теоретичних конструкцій сучасних соціальних наук [2]. Становлення європейської системи держав передбачало включення в неї усіх країн, у тому числі Східного і Південно-Східного регіонів (Росія, Османська імперія). Одночасно відбувалось переміщення центру міжнародного політичного життя з Середземномор' я до Атлантичного узбережжя [3].

На цей процес не могли не впливати різні фактори, що прискорювали або уповільнювали його. Боротьба за ринки сировини чи збуту, конкуренція на торгових шляхах, територіальне розмежування - це перелік далеко не всіх чинників, що визначали міжнародні відносини цього часу, подолання яких вело до політичного зближення Європи в ХУІ-ХУІІ ст. До найважливіших з них відноситься зіткнення в європейських міжнародних відносинах трьох тенденцій державного розвитку. Одна - універсалістська - створення багатонаціональних конгломератів, імперій чи династичних консорціумів, що на практиці прагнула здійснити, наприклад, династія Габсбургів. Сама ідея мала витоки в середньовіччі, де отримала теоретичне обґрунтування, і де її неодноразово пробували втілити папство та імператори. Друга - централізаторська - формування національних держав, пов'язана з монаршою централізацією і гомогенізацією, розвитком національної буржуазії, з процесами становлення ринкових відносин. Третя - регіональна або локальна централізація - складання державності на основі середньовічних територіальних об' єднань, таких як німецькі князівства чи міста-держави Італії. Система абсолютної монархії,